TextBook Інструктор... чому я вирішила, що він може бути моїм батьком? Він не людина, і логіка в нього нелюдська, і співчуття немає ні до кого. Тільки обов’язок. З другого боку... просити Тінь висмоктати життя з людини, домовлятися про це, якщо ти службовець Доставки... теж якось огидно. З третього боку, якби в мене вбили брата — я б і не таке утнула...
Я тричі збиралася заговорити, але щоразу вмовкала. А коли зібралася вчетверте — у ванній закричав Гриша. Він так репетував, що я підскочила на стільці й укрилася сиротами.
Грюкнули об стіну двері. Гриша ввірвався в кухню, облитий водою з голови до ніг, а в руках у нього звивалася велика щука.
— Щука! — волав Гриша, як уболівальник на стадіоні. — Де камера? Зніми мене з нею! Де безмін? Зараз зважимо... Ого-го! Яка ж ти велетенська!
Щука не поділяла його захвату. Вона відкривала й закривала зубастий рот. Ліза з кам’яним лицем витягла з шухляди фотоапарат і кілька разів клацнула рибалку й рибку.
— Говорити вмієш? — Гриша розчулено зазирнув щуці в морду. — Ну скажи: «За щучим велінням...»
— Я з нею не возитимуся, — заявила Ліза. — Ми вже й так тут з Дар’єю задовбалися твою рибу чистити. Йди продай свою щуку через Інтернет.
Щука сіпнулася у Гриші в руках, неначе їй здавалося, що бути проданою через Мережу особливо принизливо.
— Стривайте, — сказала я. — Може, її взагалі не можна їсти.
— Вона екологічно чиста! Я ж тобі пояснював: озеро вісімсот дванадцятого року...
— Саме так! Це щука з минулого! Може, її повинен піймати, наприклад, мій далекий предок, з’їсти й урятуватися від голоду, а якщо щуки нема, мій предок помре і я зникну...
Гриша й Ліза перезирнулися. Схоже, мої слова справили на них враження.
— Знаєш, скільки ми цієї риби вже зжерли? — непевно сказала Ліза. — Половина населення Землі зникла б...
Гриша ще раз із жалем подивився на щуку. Потім на мене: я бачила, що він вагається...
— На, — він подав мені важке риб’яче тіло. — Випусти сама, якщо хочеш. Хай твій предок їсть і дякує... тобі!
Отак і вийшло, що після всіх неприємних відкриттів я повернулася в лікарню майже в доброму гуморі.
* * *— Таке враження, що в тебе з’явилося паралельне життя, — замислено сказала Настя. — Заняття пропускаєш...
— Я тут влаштувалася працювати на одну фірму...
— Переведешся на заочне?
— Гм... треба подумати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темний світ. Рівновага» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дванадцятий Герман“ на сторінці 3. Приємного читання.