Розділ «ТЕМА 1. ВИРОБНИЧИЙ І ПЛЕМІННИЙ ОБЛІК У СКОТАРСТВІ»

- мітки, які використовують для мічення, повинні зберігатися на тварині аж до її вибуття;

- мічення й наступне читання міток не повинно потребувати значної кількості часу, праці, а також складного обладнання;

- мітки, які використовують при міченні, мають бути чіткими, щоб їх було легко (з відстані 2—5 м) читати і бажано без фіксації тварин;

- сам спосіб мічення й мітки повинні бути безпечними для людини і тварин.

Слід зазначити, що на сьогодні ні один із існуючих додаткових способів мічення не відповідає наведеним вимогам.

Мічення татуюванням

Це найпоширеніший у практиці спосіб мічення. Для татуювання використовують спеціальні щипці, до яких додається набір металевих (пластмасових) голчастих штампів із цифрами від 0 до 9, які при міченні вставляють у спеціальні гнізда щипців. Суть способу полягає в тому, що відповідне місце на правому вусі проколюють щипцями з необхідним набором голчастих штампів і ці проколи фіксують спеціальними барвниками. Номер ставлять на внутрішній поверхні вуха, там, де знаходиться найменша кількість кровоносних судин.

Спочатку набраний з голчастих штампів номер перевіряють (проколюючи листок паперу або картону), чи правильно його набрали, потім добре чистять (миють) і дезинфікують (спиртом-денатуратом, 3,5%-им розчином карболової кислоти, або 2 %-им розчином фенольного креоліну) вухо. Після цього місце, де буде зроблено проколи, намазують спеціальним барвником і, стискуючи щипці, наносять відповідний номер. Місце проколу повторно намазують барвником і добре втирають його в отвори проколів руками.

При міченні тварин із світлою шкірою використовують голландську сажу, розтерту з денатурованим або ізоаміловим спиртом і гліцерином до сметаноподібної консистенції (маси), або чорну туш, доведену додаванням зубного порошку і гліцерину до такої ж сметаноподібної маси. І. А. Ніконов та інші (1979) рекомендують для татуювання мастику такого складу, г: вода — 170, гідролізований спирт — 30, сажа — 105—115, палений галун — 9. Для тварин з темною шкірою використовують сурик, індиго або сухі пігменти, готуючи з них мастику, як зазначено раніше.

Як на недоліки способу слід вказати на деяку трудомісткість нанесення міток, певну складність при читанні, погіршення чіткості номерів з віком, що вимагає постійного контролю за їх станом і своєчасного поновлення. Проте, якщо добре зроблено проколи щипцями і фарбу втерто в отвори проколів. наведені раніше недоліки усуваються і цей спосіб залишається найбільш надійним.

За умов безприв'зного утримання корів досить часто виникає необхідність знати їх індивідуальний номер, який у вусі без фіксації тварини неможливо прочитати. В таких випадках можна рекомендувати дублювання ідентифікаційного (робочого) номеру татуюванням на вим'ї. Для цього в першій половині сухостійного періоду корову фіксують у станку, вибирають найбільш видне місце на вим'ї, намазують його барвником для мічення, дещо відтягують шкіру і татуювальними щипцями роблять проколи. Після цього знову намазують барвником і добре втирають руками. Такий номер можна наносити як з одного, так і з обох боків вим'я.

Мічення вищипами на вухах

Мічення холодом

Випалювання номерів на рогах