Розділ «4.3. Телематика в структурі і процесах інтеграції транспорту»

КХ зв'язок здатний повністю вирішити питання зв'язку на територіях з малою щільністю населення. її конкурентом у вирішенні завдань зв'язку можуть бути лише супутникові системи зв'язку, які володіють більшою пропускною спроможністю каналу зв'язку, а також більшою надійністю передачі інформації.

Зв'язок супутниковий – це розвиток традиційного радіорелейного зв'язку і один з видів радіозв'язку космічного. Він заснован на використанні штучних супутників Землі як ретрансляторів, які винесені на дуже велику висоту, визначувану орбітою супутника, – рис. 4.16.

Орбіти підрозділяють на три класи:

- екваторіальні (орбіта обертання супутника суворо уздовж екватора Землі);

- полярні (орбіта обертання супутника суворо між полюсами Землі);

- похилі (орбіта обертання супутника під кутом до екватора, тобто між екваторіальною і полярною орбітами).

Важливим різновидом екваторіальної орбіти є орбіта геостаціонарна, на якій супутник обертається у напрямі обертання Землі з її кутовою швидкістю, із-за чого будь-який "приймач" цього супутника на Землі "бачить" його постійно. Проте геостаціонарна орбіта лише одна, тому число супутників на ній, природно, обмежене. Вона знаходиться на відстані 35786 км., а це обумовлює високу ціну виведення супутника на цю орбіту.

Рис. 4.15. Схема короткохвильової мобільної радіосистеми

Тому для масових "наземних приймачів" використовують дешевші "в запуску" супутники, які рухаються по похилих орбітах. Таких супутників повинно бути не менше 3-х од. на одну орбіту, що забезпечує цілодобовий доступ зв'язку до наземних БС, які можуть бути як стаціонарними, так і рухомими.

Рис. 4.16. Схема супутникової мобільної радіосистеми

Рухомі станції набули найбільшого поширення в армії і на морському транспорті. Вони використовують могутні супутники зв'язку на геостаціонарних орбітах, які забезпечують зв'язок там, де розгортання звичайної стільникової мережі неможливе або нерентабельне (у морі, на широких малонаселених територіях тундри, пустель і так далі).

Стаціонарні станції використовують малопотужні супутники похилих орбіт. Це розгалужена мережа наземних комутаторів, які сьогодні представляють основні БС стільникового зв'язку.

Стільниковий зв'язок – це мережа рухомого зв'язку і один з видів мобіль- • ного радіозв'язку. Його ключова особливість полягає в тому, що загальна зона покриття ділиться на осередки (соти), покриття окремих БС, що визначаються зонами (рис. 4.17).

Рис. 4.17. Схема стільникової мобільної радіосистеми

Кожна БС забезпечує на Землі доступ до стільникової мережі на обмеженій території, площа і конфігурація якої залежить від рельєфу місцевості і інших параметрів. Зони покриття, що перекриваються, створюють структуру, схожу на бджолині соти і тому виник термін "стільниковий зв'язок". При переміщенні абонентського терміналу (телефону), тобто "приймача" по поверхні Землі, він обслуговується то однією, то іншою БС, причому перемикання (зміна соти) відбувається в автоматичному режимі, що абсолютно непомітно для абонента і тому ніяк не впливає на якість зв'язку.

Сучасний абонентський термінал ("приймач") – це, перш за все, стільниковий (мобільний) телефон, який є спеціалізованим комп'ютером і орієнтований, насамперед, на забезпечення голосового спілкування абонентів, а також підтримує обмін текстовими і мультимедійними повідомленнями. Він містить модем і спрощений інтерфейс. Передачу всієї інформації здійснює в цифровій формі – стандарт DAMPS, де перша буква абревіатури своєю появою зобов'язана слову Digital, тобто "цифровий".

Раніше існували стандарти першого покоління мобільного зв'язку, які передбачали передачу даних в аналоговій формі. Це:

- NMT (Nordic Mobile Telephony), тобто мобільна телефонія північних країн, яка з'явилися в 1981р. у Швеції, Норвегії, Фінляндії і ін. країнах Північної Європи, проте вперше в Саудівській Аравії;

- AMPS (Advanced Mobile Phone Service), тобто стандарт, створений дослідницьким центром Bell Laboratories в 1983р. у США.

В 1982р. Європейська Конференція Адміністрацій Пошти і Електрозв'язку (СЕРТ) створила групу для розробки єдиного стандарту цифрового стільникового зв'язку, дітищем якого став стандарт GSM (Global System for Mobile Communications), який був вперше упроваджений в Німеччині в 1992р. і яким сьогодні користуються 72% абонентів світу.