Розділ «2.4. Загальна теорія систем»

Вперше проект загальної теорії систем був представлений світу науки в 50- X роках XX століття і сьогодні його пов'язують з роботами відомого австрійського вченого Людвіга фон Берталанфі.

Загальна теорія систем є теоретичним фундаментом системотехніки і інших, суміжних з нею дисциплін. Між цими науками, як встановлено вище, немає чітких меж, вельми часто в них використовуються однакові математичні методи. Тому, найбільш доцільним для процесу створення складних систем є застосування саме загальної теорії систем, яка використовує ізоморфізм (аналогічність) процесів, що протікають в системах різного типу (технічних, біологічних, економічних, соціальних).

В цілому, це системний підхід, який об'єднує природничо-науковий метод, заснований на експерименті, формальному виводі і кількісній оцінці, з умоглядним методом, що спирається на образне сприйняття навколишнього світу і якісний синтез.

Системний підхід – це наукова методологія, яка широко використовується в діяльності людини, в різних науках і яка обумовлена необхідністю вивчення об'єктів і явищ як систем. Це одна з форм методологічного знання, пов'язана з дослідженням і створенням об'єктів як систем. Вона відноситься тільки до систем, що є першою межею системного підходу. Межа друга – ієрархічність пізнання, що вимагає багаторівневого вивчення предмету. Межа третя – це вивчення інтеграційних властивостей і закономірностей систем і комплексів систем, розкриття базисних механізмів інтеграції цілого. Четвертою межею системного підходу є його націленість на отримання кількісних характеристик, створення методів, що звужують неоднозначне розуміння понять, визначень, оцінок.

Основним засобом реалізації системного підходу є дослідження саме моделі реального об'єкту або явища. Річ у тому, що більшість сучасних систем і, перш за все, складних, не допускають безпосередньої перевірки і саме тому багато дослідників сьогодні орієнтуються на процедури або на аналогії, що в цілому є достатньо сумнівним шляхом дослідження, таким, що не завжди приводить до наміченої цілі. Заміна реальної системи її моделлю не є адекватною підміною і тому будь-яке штучне утворення слід детально перевіряти. Причина в тому, шо мозок людини влаштований інакше, він діє не як модель, тобто не суворо по процедурах при вирішенні більшості насущних завдань.

Методологія пошуку оптимального рішення заснована на системному аналізі, який передбачає наявність декількох обов'язкових етапів дослідження для вирішення складних і невнзначених проблем.

Етап №1 системного аналізу – постановка завдання, тобто визначення об'єкту дослідження, постановка мети, а також завдання критеріїв для поліпшення об'єкту і управління ним. Даний етап не формалізований в структурі системного аналізу і заснований в цілому на досвіді дослідника і глибині розуміння ним поставленої проблеми.

Об'єкт дослідження сучасної системи TEA – це її організація, тобто структура і процеси системи. При цьому мета організації TEA як АСУ полягає в підвищення її ефективності на основі реалізації систем управління даними про виріб (PDM-систем), де на відміну від АСУВ, контролюючих інформацію про ресурси підприємства PDM- системи направлені саме на управління інформацією про вироби (автомобілі і інший PC) в умовах МАТП (нових структурних утворень АТЗК).

Критерії ефективності – це обопільні економічні інтереси систем TEA і МАТП, тобто мінімум втрат двох взаємозв'язаних підсистем, що обумовлене:

- перше, підприємницькою діяльністю, яка є обов'язковою основою двох досліджуваних підсистем (TEA, МАТП) і направлена на отримання максимального прибутку (мінімуму витрат) в кожній з підсистем;

-друге, метою діяльності будь-якої системи TEA, тобто забезпеченням мінімуму витрат на підтримку PC в працездатному стані.

Етап №2 системного аналізу обкреслює межі системи TEA, що функціонує в структурі АТЗК, і передбачає її первинну структуризацию, де зі всієї сукупності, наявних об'єктів і процесів, обов'язково мають бути виділені два класи, які представляють систему, що вивчається, і зовнішнє середовище. Це дві окремі складові частини моделі:

- елементи системи, що вивчається;

- можливі зовнішні дії, представлені у вигляді сукупності елементарних дій.

Етап №3 системного аналізу полягає в складанні математичної моделі системи, що вивчається. Тут першим кроком є параметризація, тобто опис виділених елементів системи і сприйманих елементарних дій за допомогою тих або інших параметрів. Параметри, що приймають кінцеві множини значень грають в моделі особливу роль. Вони дозволяють описати процеси і об'єкти, які не можуть бути охарактеризовані за допомогою звичайних числових параметрів, а розрізняються лише побічно.

Проте параметризація системи, що вивчається, є лише першим кроком в побудові її математичної моделі. Крок другий і найбільш важливий на етапі дослідження №3 полягає у встановленні різного роду залежностей між виділеними параметрами. Характер цих залежностей може бути представлений у вигляді:

- параметрів кількісних (числових), тобто рівнянь (звичайної алгебри або диференціальних);

- параметрів якісних, тобто таблиць, заснованих на перерахуванні всіх можливих комбінацій значень параметрів.

Окрім перерахованих параметрів, що задаються в моделі однозначними функціями, аналіз системний передбачає також і широке використання імовірнісних співвідношень.