РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

Отже, аналіз національної економіки як системи регіонів концентрує увагу на різницях між регіонами і припускає, що внутрішні відмінності регіонів є несуттєвими факторами, тобто кожний регіон умовно однорідний. Припущення однорідності регіонів неявно присутні у макроекономічних територіях і моделях регіонального розвитку.

Вузловий регіон має один чи кілька вузлів (центрів), які пов'язують решту простору. Регіон такого типу називають також центральним, поляризованим.

У просторовій структурі вузлів регіону виділяють низку типових елементів:

точка — це об'єкт, ділянка, внутрішніми розмірами якого можна зневажити;

центр — об'єкт (чи концентрована група об'єктів), який відносно решти простору виконує якусь важливу функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну);

ядро — частина регіону, в якій найбільше (із найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені його суттєві ознаки. Наприклад, у регіоні ресурсного типу в ядрі концентрується основна частина видобутку сировини;

периферія — "решта" частини простору, що доповнює центри, ядро. Крім того, в аналізі простору регіону виділяють й інші елементи: осередок, фокус, полюс.

Регіональний розвиток у парадигмі світ-системного підходу

Парадигма світ-системного підходу була розроблена у другій половині

XX ст. її засновники — видатний представник французької історичної школи "Анналів" Фернан Бродель і американський історик економіки І. Валлерстайн.

Поняття "світ-економіки" було введено Броделем. Говорячи про світ-економіку, історик мав на увазі не світову економіку в цілому, а тип економіки. У слово "світ" Бродель вкладав поняття регіональної самодостатності, господарської незалежності від інших регіонів. Він вважав, що світ-економіка стосується тільки частини Всесвіту, це економічно самостійний терен планети, здатний загалом бути самодостатнім, такий, якому його внутрішні зв'язки і обмін надають певної органічної єдності.

Світи-економіки існували з дуже давніх часів: Фінікія, Карфаген, Індія, Китай, світ ісламу — усе це світ-економіки, хоч і різні. До загальних ознак світ-економіки відносяться такі:

1) просторова обмеженість світ-економіки, її межі міняються рідко і повільно. Пов'язано це з тим, що такі межі є зоною, перетинати яку невигідно ні з того, ні з іншого боку.

2) кожна світ-економіка має свій центр. Таким центром є капіталістичне місто, що панує в регіоні. Необхідно зауважити, що центр світ-економіки може переміщуватися. Це може бути наслідком політичного рішення (Пекін у 1421 стає столицею Китаю, замість Нанкіна) або економічних причин, але завжди має важливі наслідки для всієї світ-економіки. Центр — надмісто (місто-світ) економічно підпорядковує інші міста. Можлива наявність двох центрів (Рим і Олександрія, Венеція і Генуя). Такий стан складається під час боротьби за лідерство між містами. Успіх одного з центрів призводить до занепаду іншого.(Така ситуація, між іншим, зустрічається і в наш час: Москва і Санкт-Петербург, Київ і Харків, або на обласному рівні: Полтава і Кременчук, Хмельницький і Кам'янець — Подільський). Центрами Європейської (ширше — західної) світ-економіки були Венеція (1380 — близько 1500 р.), Антверпен (1500— близько 1550 р.), Генуя (1550/1560-1590/1610рр.), Амстердам (біля 1610-1780/1815 рр.), Лондон (близько 1815-1929 рр.), Нью-Йорк (з 1929 р.).

3) центр світ-економіки завжди космополітичний: торгівля пов'язує регіони з різними культурами і всі шляхи ведуть у столицю світ-економіки. Це положення вимагає допущення політичних і релігійних свобод, неможливих в інших зонах. Одночасно для столиці характерні різке соціальне розшарування і дорожнеча життя.

4) простір світ-економіки ділиться на кілька взаємопов'язаних зон. "Кожна світ-економіка, — пише Бродель, — це складання, з'єднання до купи пов'язаних зон, але на різних рівнях". У просторі окреслюються принаймні три ареали, три категорії: вузький центр, другорядні, досить розвинуті регіони. Й на завершення всього — величезні зовнішні околиці. Центр, сказати б, "серце", поєднує все найпередовіше й найрізноманітніше, що тільки є. Наступна ланка має тільки частину таких переваг, хоча й поступається якоюсь їх часткою. Це зона "блискучих другорядних". Величезна ж територія зі своїм нечисленним населенням становить, навпаки, архаїчність, відставання, легку можливість експлуатації з боку інших.

Розглянутий підхід Броделя отримав подальший розвиток і конкретизацію в працях Валлерстайна. Саме в них він знайшов назву світ-системного підходу, або світ-системного аналізу.

Концепція Валлерстайна розвивалась у контакті з ідеями Броделя. Але якщо для Броделя формулювання принципів світ — економічного (світ-системного) підходу було підсумком наукових досліджень, то для Валлерстайна — їх вихідним пунктом. Останній бачить у світ-системному підході єдино сприятливу методологію пізнання суспільних явищ.

Справжньою соціальною реальністю Валлерстайн вважає "соціальні системи", які діляться на міні-системи й світ-системи. У свою чергу світ-системи поділяються на світ-імперії й світ-економіки. Три основних види соціальних систем основані на трьох різних моделях виробництва. Міні-системи відносно невеликі, високо автономні одиниці з чітким внутрішнім поділом праці і єдиною культурою. Засновані міні-системи на способі виробництва, які виникають у результаті відносин взаємних зобов'язань у рамках родинного клану (лініджа). Будучи єдиними в епоху мисливства й збирання, міні-системи згодом співіснували із світ-системами, а потім були витіснені й нині майже зникли.

"Світ-система" — соціальна система, яка має межі, структуру, правила легітимації й узгодженість. Це організм, чиє життя визначається конфліктуючими силами; організм, який має життєвий простір, над яким його характеристики міняються в одному відношенні і не міняються в іншому. Критерій світ-системи — самодостатність її існування. Світ-система — не "світова система", а "система", яка є "світом". Самодостатність — теоретичний абсолют (як вакуум), не існуючий у реальності, але який робить вимірними явища реальності.