РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

Територіальні міжгалузеві комплекси поділяють на регіональні та локальні. Серед регіональних виокремлюють республіканські, районні, міжобласні і обласні комплекси, серед локальних — комплекси економічних вузлів і центрів, адміністративних районів.

7.4 Вплив глобалізації на нові тенденції розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв'язків

В основі економічної інтеграції лежить взаємна заінтересованість суб'єктів ринку, тому неправильно думати, що регіони прагнуть до автаркії, до виживання поодинці і тільки центр та деякі свідомі регіони переймаються збереженням економічної цілісності країни. Насправді в нормальному економічному середовищі ні одному регіону відособлення (відокремлення) невигідно. Кожен з них зацікавлений у широкому ринку. Синдром відособлення виникає тільки під час макроекономічних і політичних аномалій. Достатньо лише уточнити, що для деяких регіонів більш ефективнішими можуть бути економічні зв'язки чи з іншими українськими регіонами, чи з партнерами інших держав.

Характерною тенденцією сучасного розвитку економіки регіонів являється розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ), створення спільних підприємств (СП) і регіональних науково-технологічних парків (або технопарків) та особливо поширилося транскордонне співробітництво.

Вільні економічні зони створені у більше ніж 80 країнах, зокрема в США, Японії, Німеччині, Великій Британії. Вони активно впроваджуються в Польщі, Угорщині, Болгарії, Росії. Великий досвід щодо створення таких зон нагромаджений у Китаї та інших країнах Південно-Східної Азії. Вільні економічні зони формуються, як правило, в морських річкових портах, міжнародних аеропортах, біля основних залізничних і автомобільних ліній, туристичних центрів, у окремих промислових пунктах та регіонах.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян. Порядок здійснення господарської діяльності іноземних інвесторів з іноземними інвестиціями й умови пільгового, експортного, імпортного митного, податкового, валютного, банківського, візового, трудового та інших видів регулювання в зоні установлюються законодавством України.

Початковими правовими засадами створення і функціонування вільних економічних зон в Україні є закон "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. Нормативні акти, прийняті щодо його виконання: Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р., а також постанова Кабінету Міністрів України "Про склад міжвідомчої комісії з розгляду підготовки документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон" від 8 червня 1998 р.№842). Прийнято десятки законів і постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів з окремих питань створення в регіонах спеціальних економічних зон, які використовуються як вихідна нормативна база при розробці їх проектів.

Створення вільних економічних зон в Україні є одним з елементів перенесення центру ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень. Це одна з форм ефективної організації регіонального розвитку економіки, що цілком збігається із загальнодержавним підходом її реструктуризації та розширення самостійності регіонів.

Метою створення вільних економічних зон в Україні є залучення інвестицій та сприяння їхньому ефективному використанню, активізації підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвиток інфраструктур ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів. Відповідно до мети і завдань формування тієї або іншої зони висуваються певні вимоги і до її розміщення, зокрема :

— сприятливе транспортно-географічне положення щодо внутрішнього і зовнішнього ринків (йому відповідають, як правило, території, які відрізняються прикордонним положенням і мають досить розвинені транспортні комунікації, особливо портові міста);

— розвинений виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури;

— наявність території з унікальними запасами та цілісним природно-ресурсним потенціалом.

Ряд регіонів України мають сприятливі внутрішні й зовнішні умови для розміщення і розвитку ВЕЗ — наявність достатнього ресурсного потенціалу, вигідне транспортно-географічне положення, високий науково-технічний потенціал тощо. Це передусім відповідні території у Волинській (проект ВЕЗ "Інтерпроект — Ковель), Донецькій (проект ВЕЗ "Азов'я" у Маріуполі), Дніпропетровський (проект ВЕЗ "Дніпроавіа"), Закарпатській (проект ВЕЗ " Закарпаття "), Львівський (проект ВЕЗ "Жовква", ВЕЗ "Мостинська", ВЕЗ "Яворів"), Одеській (проекти ВЕЗ "Порто-франко" та ВЕЗ "Аджалін") областях та Автономній Республіці Крим (проект ВЕЗ "Манганарі") (Додаток Г).

Вільні економічні зони в Україні створюються за територіальним принципом, тобто вони є частиною національного економічного простору, де діє особлива система економіко-правових пільг та стимулів, спрямованих на забезпечення становлення державної економічної політики.

Однак створення вільних економічних зон потребує формування відповідної інфраструктури. Зокрема, для зовнішньоторговельних вільних зон потрібна розгорнута мережа транспортних шляхів — морських, залізничних, автомобільних тощо. Через це рішення щодо створення таких зон доцільно розглядати у взаємозв'язку з питаннями створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів.

Інтегруючись у світове господарство, Україна прагне розвивати зовнішньоекономічні відносини у всій різноманітності їхніх форм. Однією з таких форм міжнародного співробітництва є спільні підприємства (СП) з участю іноземного капіталу. Участь у спільних підприємствах іноземного партнера — це не обов'язкова риса, а лише один з можливих варіантів організації. Отже, термін "спільне підприємство" в його точному юридичному значенні має подвійний зміст: як спільне підприємство з участю лише українських партнерів; і як СП з участю, окрім українських, іноземних партнерів. Тут йдеться про СП з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і зарубіжних партнерів.

Підприємства з іноземними інвестиціями створюються на території України в організаційно-правових формах, передбачених для підприємств національним законодавством. Це насамперед Закони України: "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства" тощо. Суб'єкт підприємництва, заснований на об'єднанні майна різних власників, в Законі України "Про підприємництво в Україні" одержав назву "спільне підприємство". Цей термін використовується у законодавстві та практиці для характеристики підприємств за участю іноземного партнера.

СП як найбільш зріла форма міжнародного співробітництва можуть позитивно впливати на формування нової структури економіки України і процеси ринкової орієнтації та сприяти інтеграції у світову систему господарювання. Особливе значення має діяльність СП щодо запозичення передових технологій та досвіду управління, розвитку експортоорієнтованих та імпортозамінних видів продукції, забезпечення виходу вітчизняної продукції на світовий ринок. Участь у спільних підприємствах зарубіжного партнера, який, як правило, вже займає позицію на світовому ринку, у ряді випадків дає українській стороні єдину можливість вийти на ринки інших країн та закріпитися там.

У міжнародній практиці набули поширення два варіанти функціонування спільних підприємств : перший, коли спільні підприємства інтегруються в суспільно-господарський комплекс приймаючої країни, другий, коли вони функціонують у межах господарського анклаву, утвореного на території країни. На даний час усі СП, що діють на території країни функціонують за першою моделлю.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. віднесені СП, створювані за участю фізичних і юридичних осіб України та іноземних фірм, компаній, інших зарубіжних суб'єктів господарської діяльності.