РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

- переважно екстенсивний характер розвитку сільськогосподарського виробництва;

- кризовий стан тваринництва як галузі сільського господарства;

- недостатній рівень розвитку рекреаційного комплексу при наявності значного рекреаційного потенціалу;

- відносно висока матеріально - та енергомісткість виробництв;

- паритетність промислового і аграрно-промислового виробництва в більшості областях;

- недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві;

- наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

- недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

- застарілість технологій, значна зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

- наявність цілого ряду еколого-економічних проблем (хімічне та радіаційне забруднення довкілля, виснаження природно-ресурсного потенціалу, низька забезпеченість населення чистою водою, ерозія ґрунтів тощо.

Суспільне виробництво України характеризуються співвідношення та структурними відмінностями, що відображають галузевий та територіальний поділ праці. В результаті взаємовідносин галузевих та територіальних складових національної економіки сформувалися її соціально-економічна, організаційно-економічна, виробничо-технологічна, науково-технічна, фінансово-економічна, територіально-галузева структура.

Традиційно господарський комплекс розглядають, по-перше, як систему галузей господарювання (галузева структура) і, по-друге, як систему територіально-виробничих комплексів (територіальна структура). Галузь — це сукупність підприємств та організацій об'єднаних спільністю функції, які вони виконують у системі суспільного поділу праці.

Згідно з існуючими теоріями розвитку продуктивних сил галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні (профілюючі) та обслуговуючі. До основних (головних галузей) відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у виробництві району та найбільший економічний ефект. Ці галузі є визначальними у функціональній характеристиці регіону. Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів у електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв'язку, торгівлі, фінансах, послугах науки, культури, житлово-комунального обслуговуванні тощо. Існують також локальні галузі промисловості та сільського господарства які для регіонів мають місцеве значення і задовольняють їх потреби у певній кількості.

У структурі господарського комплексу розрізняють не тільки галузі спеціалізації та обслуговування, але й супутні та паралельні галузі. Супутні галузі тісно пов'язані між собою технологічно (гірничодобувні), доповнюють одна одну, наприклад, за використанням чоловічої та жіночої праці (легка та важка). З розвитком науково-технічного прогресу кількість та значення цих галузей зростає. Паралельні галузі розвиваються дещо ізольовано на базі спільних природних і економічних умов (ресурсів). Ці галузі не мають між собою тісних виробничих зв'язків, але вони паралельно використовують спільні міжгалузеві ресурси: землю, робочу силу, паливо, воду, тощо. Паралельні галузі можуть бути як спеціалізованими, так і обслуговуючими. Усе від їх ефективності. Використання землі під розміщення машинобудівного заводу чи під сільськогосподарське виробництво впливає коефіцієнт локалізації відповідної галузі у регіоні, а, значить, і на її статус — профілюючий чи обслуговуючий.

Галузева структура представлена двома великими структурними блоками: 1) сфера матеріального виробництва та 2) сфера послуг. До сфери матеріального виробництва відносяться галузі, результат діяльності яких виражається в матеріальних благах. Це ті галузі, що безпосередньо створюють матеріальну продукцію (промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибний та мисливський промисел), а також забезпечують транспортування, зберігання розподіл та реалізацію готової продукції (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут) (Додаток В).

Суспільна корисність діяльності сфери послуг виявляється не у виробництві матеріальних благ, а у створенні послуг для населення та суспільства в цілому. Вона об'єднує житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення, охорону здоров'я, освіту, культуру, мистецтво, науку, фізичну культуру. Соціальне забезпечення, фінансування, кредитування, страхування, державне та господарське управління (рис.7.1).

Рис.7.1. Галузева структура господарства України

*Примітка: Україну розглядаємо як регіон (автор)

Характерною рисою сучасної галузевої структури господарства України є висока частка промисловості та сільського господарства у створенні ВВП. Так, в 2001р. на промисловість в Україні припадало 38% ВВП, а на сільське — 11,2%, тоді як аналогічні показники в Німеччині складали відповідно 28% та 1%, у Франції 23% та 3%, у Великобританії — 25% та 1%. В даний час економіка України не має збалансованої технологічної структури, а частка високотехнологічних виробництв складає 25 %. Дослідженням галузевої структури економіки різних країн світу доведено, що найбільшу питому вагу в розвинутих країнах має сфера послуг, яка забезпечує економічне зростання, оскільки одночасно відбувається нарощування людського капіталу та економія природних ресурсів (табл.7.1).

Порівняння частки зайнятого населення у різних галузях господарства в 1995 та 2005 роках свідчить про певні структурні зміни, які відбулися в ньому за останні 10 років. Зокрема, це зменшення чисельності працюючих у сільському і лісовому господарстві, будівництві та відповідне збільшення частки зайнятих у апараті органів управління, фінансових установах, торгівлі.