РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

Таблиця 7.1. Галузева структура ВВП країн світу, %

Провідною ланкою сфери матеріального виробництва України є промисловість, у складі якої виділяють 16 комплексних галузей, що об'єднують 280 окремих галузей та більше 500 окремих виробництв. До комплексних галузей відносяться: електроенергетика; паливна промисловість; чорна і кольорова металургія; хімічна і нафтохімічна промисловість; машинобудування і металообробка; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість; промисловість будівельних матеріалів; скляна і фарфоро-фаянсова промисловість; легка і харчова промисловість; мікробіологічна промисловість, борошномельно-круп'яна і комбікормова промисловість; медична промисловість; поліграфічна промисловість. Кожна комплексна галузь складається з окремих галузей, а ті в свою чергу, — з підгалузей та виробництв. Наприклад, у складі машинобудування є транспортне машинобудування, яке, в свою чергу, поділяється на автомобілебудування, локомотивобудування, вагонобудування, суднобудування, літакобудування; у складі хімічної промисловості є виробництво мінеральних добрив, яке. в свою чергу, включає виробництво азотних, фосфатних та калійних добрив.

У структурі промисловості України переважають чорна металургія та машинобудування, електроенергетика, легка та паливна промисловість (80,2% загального обсягу промислової продукції країни). За період 1995 по 2005 роки зросла частка електроенергетики, чорної та кольорової металургії, харчової промисловості і в той же час зменшилася питома вага машинобудування, паливної та легкої промисловості (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Структура промислового виробництва в Україні, (%)

Галузеву структуру іншої важливої ланки матеріального виробництва сільського господарства — утворюють дві комплексні галузі — рослинництво та тваринництво. їх співвідношення у відсотках за вартістю продукції (у цінах 2010р.) показано у табл. 7.3.

Таблиця 7.3. Продукція сільського господарства (у постійних цінах 2010 року; млн.грн.)

Таблиця 7.4. Продукція сільського господарства за категоріями господарств (у постійних цінах 2010 року; млн.грн.)

У порівнянні з докризовим періодом виробництво сільськогосподарської продукції зменшилось в 1,6 рази. Особливо різким був спад у тваринницькій галузі (поголів'я великої рогатої худоби скоротилось майже в чотири рази). Зменшилась частка сільськогосподарських підприємств у виробництві сільськогосподарської продукції. У 2005р. сільськогосподарські підприємства виробили 40,7% її загального обсягу. Це майже в 1,4 менше рівня 1995р.(табл. 7.4).

Переважання галузей сировинної орієнтації, суттєве відставання галузей, що забезпечують особисті потреби населення, домінування екстенсивних методів господарювання та тривала економічна криза призвели до того, що у цілому структура економіки України стала екологічно небезпечною та малоефективною як в економічному так і соціальному відношеннях.

Економічна неефективність виявляється, перш за все, у порівняно низькій віддачі капіталовкладень, високій енерго- та ресурсомісткості виробництва (на одиницю валового національного продукту в Україні витрачається у дев'ять разів більше, ніж у розвинених країнах, а ресурсомісткість вітчизняної продукції в 2-3 рази вища за середньосвітовий показник).

Соціальна неефективність виявляється у низькому рівні забезпечення населення високоякісними товарами вітчизняного виробництва, достатньому рівні розвитку соціальної інфраструктури, наявності "тіньової економіки", яка сприяє значній "поляризації" населення за рівнем доходів та життя.

Екологічна неефективність структури господарства України виявляється у домінуванні сировинно-зорієнтованих галузей (гірничодобувна промисловість, чорна металургія), надмірній концентрації у найбільш густонаселених регіонах країни підприємств, які є значними забруднювачами навколишнього середовища (металургійних, хімічних, ТЕС тощо), низькому рівні екологічної конверсії виробництв.

Господарський комплекс розглядається і як динамічна комплексна система, у якій складовими частинами є чіткі сполучення галузей у межах територій певного масштабу, тобто територіальна структура. Такі сполучення отримали назву комплексів. Комплексний характер розвитку національної економіки є стратегічною концепцією соціально-економічного розвитку нашої держави. Це зумовлено тим, що територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соціально-економічного розвитку взагалі. Існує багато видів комплексів, але найбільш поширеним є:

— простий комплекс — це сполука паралельних галузей спеціалізації,які майже не пов'язані між собою, та галузей, що обслуговують цю сполуку. Ключовою ознакою є розміщення цих галузей в одному регіоні, їх взаємовплив і комплексність розвитку полягає у використанні місцевих природних багатств, спільної виробничої бази, інфраструктури;

— складний комплекс — це безпосередні виробничі зв'язки між галузями. Ці зв'язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і по горизонталі, тобто поміж вертикальними гілками.

Ефект комплексоутворення досягається вже на етапі створення простого комплексу: розвиваються ефективні виробництва на основі використання спільних сприятливих умов. При цьому, по-перше, реалізовуються як галузеві, так і загально регіональні вигоди, тобто, наприклад, територія або ЕГП регіону використовується одночасно і для промисловості, і для сільського господарства. По-друге, з'являється можливість створити спільне обслуговування господарської виробничої, ринкової, соціальної інфраструктур чим досягається так званий агломераційний ефект.

При сформуванні складного комплексу національна економіка отримує додатковий виграш за рахунок комбінування і територіального наближення кооперативних виробництв, наближення їх до джерел палива, сировини або споживачів готової продукції. Ефект наступає також за рахунок скорочення транспортних витрат, комбіноване використання електроенергії і палива, суміщення графіків споживання підприємств, утилізації різних виробничих відходів. Ефект досягається також в результаті першого залучення жіночої праці, пом'якшення безробіття, доскональної системи управління. Прості та складні комплекси виступають основою формування різноманітних типів територіально-виробничих комплексів.

Територіально-виробничий комплекс (TBK) — це об'єднання підприємств певної спеціалізації на певній території з метою отримання найкращого виробничого ефекту завдяки комплексному використанню природних, економічних умов та трудових ресурсів.

В Україні за територіальними розмірами, спеціалізацією та іншими ознаками виділяють TBK економічних районів і адміністративних областей, промислові, сільськогосподарські, промислово-транспортні, аграрно-промислові, портово-промислові, море-господарські, рекреаційні. У свою чергу кожен з цих типів TBK має свою типізацію. Наприклад, промислові TBK підрозділяються на промислові центри, вузли, райони. А спеціалізовані промислові TBK є монопродуктові, субпродуктові, поліпродуктові.

Сучасна економіка України потребує суттєвих структурних перетворень, які б сприяли створенню багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентоспроможного, екологічно безпечного, соціально спрямованого та адаптованого до ринкових умов господарського комплексу, а також забезпеченню Україні чільного місця в європейському та світовому ринках товарів і послуг. Такі трансформації можливі лише за умови стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів та капіталу, удосконаленні законодавчої бази та створення ефективної податкової систем орієнованих на стимулювання вітчизняної економіки. А це все можливе при політичній стабільності у державі. Пріоритетними напрямами структурної перебудови господарського комплексу України є: