РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

- наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

- наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання;

- ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

- обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об'єктів у малих і середніх містах;

- охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об'єктів передбачає: 1) комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки; 2) раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої і жіночої статі; 3) встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствами; 4) створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягом виробництва, з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів — з другого; дотримання пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між добувною і обробними ланками виробництва, а також між виробничою та соціальною сферою тощо.

На основі принципу внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці країна і регіони повинні розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: затрати праці є найнижчими і навколишньому середовищу завдається мінімальна шкода, а їх продукція є конкурентоспроможною і користується постійним попитом у міжнародному та внутрішньодержавному ринках. Вимога цього принципу значно впливає на визначення галузей спеціалізації господарства регіонів України. Наша країна має великі можливості виходу на світовий ринок продукції агропромислового комплексу і машинобудування, хімічної, металургійної й інших галузей промисловості.

Принцип обмеженого централізму зумовлює органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому передбачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення рівня його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням загальнодержавних інтересів, що є пріоритетними.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей. У зв'язку з різними природними, історичними та економічними умовами регіони України, як і інших каїн, поділяються на регіони з низьким, середнім та високим рівнем розвитку. Ці групи відрізняються соціально-економічними проблемами. Особливої уваги заслуговує перша група регіонів, де гостро відчуваються соціальні проблеми (порівняно низька зарплата і низький життєвий рівень, виникнення трудових міграційних потоків, посилення демографічної кризи та ін.). Виконання вказаного принципу передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, валова додаткова вартість на душу населення). Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарства. Раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону. Під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не створюють екологічної напруженості на певній території. Таким чином, наукове обґрунтування і реалізація на практиці принципів розміщення продуктивних сил досить актуальне. Вони мають бути покладені в основу державної регіональної соціально-економічної політики, що включає політику центру та політику регіонів, в процесі розробки і здійснення якої часом виникають певні колізії, особливо щодо розмежування загальнодержавних і місцевих ресурсів.

На розвиток розміщення і виробництво впливають різноманітні фактори. Факторами розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів називають сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця простого розташування окремих підприємств, їх груп і галузей. Розрізняють такі групи факторів: сировинні — кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні та ін.; екологічні — природоохоронні, комплексного використання ресурсів і фактори забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення; технічні — досягнутий і можливий у перспективі рівень техніки і технологій; соціально-демографічні — забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої та соціальної інфраструктури; економічні — вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ні. Разом з тим трансформація суспільства, перехід до інноваційної економіки змінює склад та співвідношення важливості факторів регіонального розвитку. Сукупність факторів відповідним чином групується та оцінюється. Є думки щодо розподілу факторів на: а) об'єктивні та суб'єктивні; б) консервативні та прогресивні.

До об'єктивних факторів відносимо ті, які існують поза впливом людини: економіко-географічне положення (ЕГП), природо-ресурсний потенціал (ПРП) тощо, до суб'єктивних — ті фактори, які можуть бути задіяні і враховані (або не враховані) людиною залежно від її волі, наприклад, адміністративно-територіальний фактор.

У регіональній економіці більш раціональним і реалістичним є розподіл факторів на консервативні та прогресивні. До консервативних слід віднести ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави (адміністративний) тощо. Комбінація таких факторів дуже впливає на регіональну економіку. Врахування тільки цих факторів носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіонів нових напрямів зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку. Через це привабливішим є використання прогресивної комбінації факторів, які складають бажані орієнтири розвитку економіки регіону, ринкові критерії, тенденції світової економіки. До прогресивних факторів ми відносимо: науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон'юнктура, ринкові інститути тощо.

Накопичення потенціалу цих факторів залежить від інституційних перетворень антимонопольного регулювання ринку, удосконалення законодавчої бази. У реальному житті перспективи розвитку економіки регіону знаходяться десть посередині (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Типи факторів розвитку економіки регіону

Трансформація економіки держави, в тому числі і економіки регіонів, припускає зміни у мотиваціях суб'єктів економічної діяльності, породжує у їх діяльності конкурентні витоки, які з бажаних стають необхідними, а відсутність конкуренції знижує дію усіх факторів. Для вивчення їх доцільно об'єднати у сировинні групи: природно-географічні, демоекономічні, соціально-економічні, техніко-економічні та геополітичні.

Природно-географічні фактори включають рельєф, клімат, мінеральні, водні, лісові, рекреаційні ресурси та їх економічну оцінку. Для раціонального розміщення продуктивних сил необхідно визначити наявність тих чи інших ресурсів і потреби в них суспільного виробництва, охарактеризувати рельєф з точки зору його сприятливості для ведення будівництва і можливості використання земель для сільського господарства, кліматичні умови для спеціалізації рослинництва, мінеральні, водні й лісові ресурси, для промислового виробництва тощо. Сучасне використання природних ресурсів України є надмірно інтенсивним. Тому у перспективі необхідно забезпечити радикальні заходи щодо їх раціонального використання і збереження природного середовища.

Демоекономічні фактори. До цієї групи включають найбільш вагомі фактори, що впливають на розміщення виробництва і його галузеву структуру: загальну чисельність населення регіону, його статевовікову структуру, режим відтворення, розміщення за місцем проживання, кількість економічно активного населення, їх розміщення по території і зайнятість у галузях народного господарства та якісну характеристику. Всебічний аналіз демоекономічних факторів дає підстави для визначення трудозабезпеченості регіонів і можливостей розміщення на їх територіях нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації або їх низько рентабельністю. Особливе значення демографічний фактор має для розміщення складних і точних виробництв, які потребують наявності висококваліфікованих інженерно-технічних кадрів. Як правило, вони зосереджені у великих містах.

Певний вплив на розміщення підприємства має також наявність резервів жіночих трудових ресурсів у районах і центрах важкої промисловості. Особливо ця проблема загострюється в умовах поглиблення економічної кризи. Значний негативний вплив на розвиток продуктивних сил у регіонах має породження демографічної кризи, скорочення загальної чисельності населення країни, зменшення долі працездатного населення та збільшення кількості людей пенсійного віку.