РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

Територіальна спеціалізація є головною умовою формування товарних пропозицій на регіональних та загальнодержавних ринках сировини та готової продукції. Запорукою успішного розвитку ринкових відносин є їх ефективність, постійне зниження витрат виробництва і оберту, а спеціалізація регіонів, сприяючи цьому, виступає як важлива основа сильний важіль підвищення продуктивності суспільної праці і зростанню матеріальних благ суспільства. Регіональна спеціалізація, особливо в загальних напрямках розвитку регіонів, має досить велику інертність, стійкість, хоча вона і видозмінюється, але тривало, поступово.

Невід'ємним додатком і наслідком спеціалізації регіонів виступають міжрегіональні і зовнішньоекономічні зв'язки, що формують регіональні ринки. Та перехід до ринку в Україні супроводжується появою не тільки закономірних, обґрунтованих, а й багатьох невпорядкованих між територіальних зв'язків — надмірно дальніх, зустрічних, паралельних та ін. При зменшеному господарському просторі це свідчить про сильні порушення вимог даного економічного закону.

В межах єдиного ринку попит і пропозиція на товари та інші ресурси повністю балансується. В локальних, регіональних ринках, кожен з яких представляє певну зону споживання попиту, така рівновага зазвичай не досягається повністю, виключення становлять окремі товари споживання. Регіональні товарні ринки на перспективу проявляються схемами виробничо-збутового зонування і галузевими схемами розміщення виробництва та характеризується по важливішим видам продукції на основі виділення агрегатованих груп товарів. Ємність ринку обумовлена розміщенням споживчого платоспроможного попиту на продукцію, а можливі об'єми її пропозиції — виробничим потужностям галузей-постачальників, конкурентоспроможністю їх продукції і рівнем ринкових цін.

З економічними відносинами спеціалізації і міжрайонних зв'язків тісно пов'язаний закон комплексного розвитку, структурних перетворень і диверсифікації господарства регіонів, який відображає закономірні явища і процеси територіального розподілу праці і припускає необхідну пропорційність господарства різних територіальних утворень та їх систем, відповідність економіки кожного регіону місцевим, природним та економічним умовам, гармонійний розвиток галузей спеціалізації та інфраструктури, міст різного масштабу, інших населених пунктів. Цей закон управляє структурною перебудовою господарства регіонів в інтересах ринкових відносин і підвищення життєвого рівня населення, пристосовуючи економіку до кон'юнктури товарного попиту і пропозиції. Якщо міжрегіональний напрям суспільного відтворення поєднується з процесом територіальної спеціалізації, внутрішньо-регіональний — істотно впливає на комплексний розвиток регіонів, забезпечує та підтримує його.

За допомогою держави необхідно передбачити спеціальні заходи щодо диверсифікації регіональної економіки, які забезпечували б її маневреність, стійкість, виживання і зростання в умовах ринку. Активну роль тут повинні виконувати обидва напрямки структурної перебудови в регіонах: виробничо-технологічне (формування наукомістких виробництв тощо) і виробничо-галузеве (конверсія військово-промислового комплексу, реконструкція аграрного сектору тощо), причому пріоритетним для цих заходів виступають провідні регіони і центри розміщення відповідних галузей.

Важливе значення для прискореного і стійкого економічного зростання та прогресивних структурних перетворень отримують вимоги закону міжрегіональної економічної інтеграції і зміцнення економічних основ державності. Інтеграційні процеси в економіці регіонів виступають як тенденції у вигляді сучасної форми поглиблення і поширення територіального розподілу праці, розвитку виробничої та науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торговельних, фінансових та інших зв'язків. Формування тісних економічних зв'язків регіонів в країні протидіє гіпертрофія зовнішньоекономічних зв'язків, яка може призвести до небезпечних соціально-економічних деформацій, порушенню єдиного економічного простору. Економічні вигоди інтеграції визначають перш за все масштабністю формуючих господарсько-коопераційних комплексів, широтою їх складу і тісними зв'язками.

Сучасний світовий ринок продуктивних сил характеризується істотним посиленням внутрі- та міжрегіональної інтеграції. Внутрірегіональна інтеграція, яка зумовлена територіальною цілісністю регіону, розвивається переважно на основі економічних взаємозв'язків між усіма елементами його господарського комплексу. Внаслідок цього формується цілісна інтегрована господарська система або єдиний регіональний економічний простір. Міжрегіональна економічна інтеграція розвивається на базі територіального поділі праці, оскільки спеціалізація регіонів, їх певне територіальне відокремлення потребує встановлення й поглиблення економічних міжрегіональних зв'язків.

Розвиток інтеграційних взаємозв'язків та комплексне вдосконалення розміщення об'єктів виробничого і невиробничого призначення повинності спричинити до зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів. Саме на це спрямовуються і заходи державної регіональної політики. Разом з тим між регіонами існують істотні відмінності, зумовлені різним природно-ресурсним потенціалом структурою економіки, соціально-економічними умовами розвитку. Отже, зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів вимагає надзвичайно великих зусиль в несприятливих економічних умовах, коли гостро відчувається нестача матеріальних і фінансових ресурсів.

В економічній літературі мають місце різні тлумачення сутності закономірностей розвитку економіки регіонів. Існують твердження про те, що загальні економічні закони у конкретному, економічному середовищі проявляються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Нині домінує точка зору, згідно з якою економічні закони і закономірності за своєю суттю є поняттями одного порядку [12 с. 20].

Таким чином, як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв'язки між усіма елементами продуктивних сил певного економічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розвитку продуктивних сил у регіонах дозволяє відтворювати і раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.

Політична економія визнає існування загальних економічних законів, властивих усім соціально-економічним формаціям, і специфічних економічних законів, характерних для однієї соціально-економічної формації. Відповідно до них і закономірності розміщення продуктивних сил та їх територіальної організації поділяються на загальні і специфічні. Закономірності розміщення продуктивних сил є своєрідною територіальною проекцією економічних законів, причому дія одного закону може виявлятися у кількох взаємопов'язаних закономірностях або, навпаки, закономірність є просторовим проявом кількох економічних законів [14]. Сутність закономірностей розміщення продуктивних сил та їх зв'язок із економічними законами відображене в табл. 5.1.

Таблиця 5.1. Зв'язок закономірностей розміщення продуктивних сил та основних економічних законів

Отже, закономірності розміщення продуктивних сил (РПС) є теоретико-практичною базою для вирішення практичних завдань, зокрема, таких як: раціональне та доцільне в еколого-економічному розумінні використання природо-ресурсного потенціалу конкретної території (регіону); удосконалення територіальної організації господарства; розробки стратегії регіонального розвитку; забезпечення ефективного регіонального управління і регіональної економічної політики та загалом сталого розвитку регіональної соціально-економічної системи. А знання і практичне використання законів у господарській діяльності дозволить раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимізувати економічну діяльність на національному та регіональному рівнях.

5.2. Об'єктивні умови та закономірності формування просторової організації економіки регіону

Для того, щоб розібратися в об'єктивних умовах та загальних закономірностях формування просторової організації економіки регіону потрібно згадати з курсу політекономії що собою представляє суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці — це об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація виробничих одиниць і обмін між ними продуктами діяльності.

Просторовим проявом суспільного поділу праці є територіальний поділ праці (ТПП), який обумовлений природними, економічними, соціальними і національно-історичними особливостями регіонів. Галузі виробництва, які виділилися у процесі суспільного поділу праці, розміщуються у районах з найбільш сприятливими умовами для їх розвитку. Тому ТПП відкриває додаткові можливості підвищення ефективності розвитку регіонів, як за рахунок переваг галузевої спеціалізації, так і завдяки природно-ресурсним і соціально-економічним можливостям регіону. Отже, територіальний поділ праці (ТІШ) — об'єктивний процес виробничої спеціалізації, відокремлення економічних районів, розвитку міжрайонної кооперації, обміну продукцією і послугами.

Матеріальними елементами ТПП між регіонами і країнами є: 1) промислові, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства та організації; 2) індустріально-торгівельні центри, вузли, райони; 3) сільськогосподарські зони і населені пункти;4) комунікаційна мережа (транспорт, зв'язок); 5) територіально-виробничі комплекси (TBK), економічні райони та зони (рис.5.2)

Рис.5.2. Матеріальні елементи територіального поділу праці

Між цими елементами складаються економічні відносини просторового відтворення: виробництво —> розподіл —> обмін —> споживання суспільного продукту і виробничих ресурсів.