РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

Соціально-економічні фактори. Дана група факторів пов'язана з рівнем розвитку соціальної інфраструктури, галузі якої задовольняють потреби населення в освіті, охороні здоров'я, науці, культурі, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні. Розвиток виробництва і його раціональне розміщення неможливе без створення потужного інфраструктурного комплексу і внутрірегіональної збалансованості в економічному й соціальному розвитку на рівні як регіону, так і міських та сільських поселень.

Техніко-економічні фактори. Це особлива група факторів, пов'язана з розвитком науково-технічного прогресу. її вплив на розвиток і розміщення виробництва значно залежить від темпів розвитку науково-технічного прогресу в світі і, конкретно, в тій чи іншій країні. Швидке впровадження його досягнень у практику господарювання суттєво змінює характер розміщення різних галузей промисловості, і також організацію роботи транспорту і будівництва. Так, будівництво енергомістких підприємств раніше концентрувалося поруч з потужними електростанціями, оскільки ще не була розроблена технологія передачі електроенергії на велику відстань. Тепер цей обмежуючий фактор втратив силу тому, що електроенергію можна передавати на сотні й тисячі кілометрів до її споживачів. Упровадження результатів науково-технічного прогресу забезпечує зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, ефективніше використання всіх видів ресурсів, посилює розвиток раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків.

Геополітичні фактори мають зростаючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил. До цієї групи відносять особливості економіко-географічного положення країни та її регіонів, конкурентні переваги вітчизняного виробництва товарів і їх реалізацію на світовому ринку, успішний розвиток різних форм зовнішньоекономічних зв'язків країни й окремих регіонів. Геополітичні фактори впливають на розвиток інтеграційних економічних зв'язків України з іншими країнами, на посилення її участі у міжнародному поділі праці. Під її впливом формується модель виробничо-інвестиційних зв'язків, в якій поряд із зовнішньою торгівлею посилюється співробітництво у розвитку науково-технічної співпраці. Разом з ти варто зазначити що для повного глибокого аналізу сучасного рівня регіонального розвитку необхідне врахування історичних факторів, тому що без минулого немає сьогодення і майбутнього. Для врахування історичного фактору особливу цінність мають писемні пам'ятки у виді законодавства, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал і традиції, які збереглися в народі і передаються із покоління поколінню.

Відзначимо деякі історичні документи, які наочно характеризують економіку різних територій у минулому: 1) описи природних умов губернії (місцевості, клімату, земельних угідь), стихійних лих (землетрусів, бур, повеней); 2) різні демографічні відомості (чисельність населення, статевий склад, розміщення по містах і повітах, структура за станом і віросповіданням населення); 3) характеристика стану сільського і лісового господарства (посіви і врожаї зернових, деяких технічних і овочевих культур; дані по тваринництву, садівництву, виноградарству, рибальству, звідництву; дані про запаси хліба та продовольчі статки населення, способи ведення господарства, земельні відносини у минулому); 4) питання які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів (відомості про фабрики і заводи, чисельність робітників); 5) відомості про торгівлю: ярмарки, ціни на хліб та інші товари, а для прикордонних територій — про ввіз і вивіз товарів, митні показники; 6) питання стану галузей соціальної сфери (народна освіта, охорона здоров'я, ветеринарія тощо). Крім цих розділів давалися матеріали про діяльність різних громад, земських і міських установ, про рекрутську і військову повинність, про діяльність адміністративно-поліцейських установ, про дворянські та міські вибори, про боротьбу з пожежами, інше. Значний інтерес являють собою картографічні, статистичні матеріали, актові документи — політичні, соціально-економічні, юридичні та ін. Поглянути на минуле регіонів дозволяють не тільки основні, чисто історичні науки, але й такі науки, як економічна історія, економічна географія, етнографія, палеографія тощо.

Важливе значення для активної участі України у міжнародному поділі праці має її досить вигідне економіко-географічне положення. Україна ще недостатньо використовує переваги транзитного положення своєї території між країнами Європи та Азії. Вона розташована поблизу високорозвинутих держав Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі, і країн Східної Європи. Морський транспорт забезпечує їй зв'язки з країнами Середземномор'я, Близького Сходу та іншими країнами далекого зарубіжжя. Фактор економіко-географічного положення (ЕГП) визначають як сукупність просторових відносин будь якого об'єкту регіональної економіки (підприємства, регіону, місцевості, країни, групи країн) до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об'єкту певне економічне та соціальне значення (інші країни, регіони, міста, підприємства, шляхи, природні об'єкти, ріки, моря тощо).

ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей фактор оцінюється за трьома рівнями: макро-, мезо-, та мікрорівень. Макроположення — це відношення об'єкта до великих регіонів і країн, мезоположення — відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів і областей даної країни. Мікроположення — відношення до водних об'єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції.

ЕГП оцінюється кількісно, і за результатом такої оцінки, а також за характером просторового оточення економіко-географічне положення називають промисловим або сировинним, демографічним, транспортним, аграрним, рекреаційним, перспективним тощо. Кількісна оцінка визначається за формулою А.П. Голікова: [3]

де Р] — величина ознаки об'єкту (наприклад, обсяг промислового виробництва в регіоні, центрі);

Рі — обсяги промислового виробництва в оточуючих регіонах (центрах);

Яу — відстань між досліджуваним об'єктом та об'єктом за його межами;

— потенціал (аграрний, промисловий, транспортний, рекреаційний та ін.) об'єкту що досліджується.

Завдяки фактору ЕГП регіон, країна, чи місто мають (чи не мають) певні економічні переваги. В умовах ринкової економіки завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто-франко та ін. ЕГП розрізняють за масштабами та видами (рис. 5.5).

Рис 5.5. Класифікація ЕГП регіону [17,с. 91]

Критеріями оцінки ЕГП є:

— корисність (рентабельність) за мінімум витрат на економічну діяльність у порівнянні з іншими регіонами;

— ринкова позиція — наявність умов створення підтримки довготривалих конкурентних переваг.

Успішне вирішення регіонами соціально-економічних завдань вимагає залучення такого фактору як удосконалення адміністративно-територіального устрою України та управління державою і її регіонами.

Функції територіального управління господарством охоплюють прогнозування (планування), оперативне регулювання, координацію (узгодження), облік (статистику, інформатизацію) і контроль. Для їх успішної реалізації по території необхідні організаційні форми у вигляді адміністративно-територіального устрою, системи відповідних органів управління.

Територіальний розвиток повинен відображати тісну консолідацію національного господарювання в єдиному економічному просторі при раціональному поділі праці з проявом максимальної самостійності, самофінансування та самоврядування регіонів.

Адміністративно-територіальний поділ країни, як організуючий інструмент управління територією, відіграє важливу роль у регулюванні господарського розвитку, соціально-культурного будівництва і здійснення інших функцій держави (правоохоронної, оборонної, безпеки та ін.). Разом з діючими в його межах органами державної влади та місцевого самоврядування воно утворює територіально-організаційну систему, яка визначає стійкість і ефективність управління країною. Останнім часом великого значення набувають питання становлення самоврядування в Україні, вибору оптимальної системи організації влади на місцях. У світі існують різні системи самоврядування: англо-американська (англосаксонська), континентальна (романо-германська), іберійська (латиноамериканська), радянська. На початку в Україні була запроваджена континентальна (європейська) модель формування місцевої влади, але життя вносить свої корективи, тому процес визначення функцій і компетентності місцевих органів влади, особливо у сфері фінансів і власності триває далі. Можливий і український варіант місцевого самоврядування, якщо будуть знайдені суто українські підходи, наприклад, до процедури формування місцевих органів влади, держави та до визначення меж їх компетенції і відповідальності.