РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

Об'єктивною передумовою територіального поділу праці служать розходження у природно-кліматичних умовах, ресурсному, економічному, науково-технічному та демографічному потенціалах. Особливо ефективність розвитку економіки регіону і рівень добробуту людей у регіоні залежить від просторового розміщення продуктивних сил. Територіальний поділ праці закріплює певні галузі виробництва за конкретними районами. Він проявляється не тільки у розміщенні окремих галузей господарства, в утворенні їх виробничих і збутових зон, а й у спеціалізації регіонів та країн, у особливому сполученні та зв'язках їх галузей, а також міжрайонному, міжрегіональному та міждержавному господарському обміні. Територіальний поділ праці проявляється у формуванні всієї регіональної структури національної економіки як системи територіальних пропорцій і зв'язків. Аналогічно це відбувається і в межах регіону, як складової національної економіки. Таким чином територіальна організація господарства виступає у двох нерозривно пов'язаних між собою формах розміщення: 1) галузевої і 2) регіонально-комплексної.

Однак територіальний поділ праці обумовлює не тільки спеціалізацію регіонів на виробництві певних видів продукції, але й служить об'єктивною і надійною основою економічної інтеграції та взаємодії регіонів. Тому потрібно врахувати, що просторова схема розвитку і організації економіки регіону може змінюватися під впливом реально існуючих протиріч, які необхідно вирішувати своєчасно і позитивно в інтересах кожного регіону зокрема і країни в цілому. Як правило, такі протиріччя можуть виникати:

1) між розміщенням природних ресурсів і розміщення суспільного виробництва;

2) між розселенням населення (трудових ресурсів) і розміщенням нових робочих місць;

3) між спеціалізацією регіону і комплексним розвитком регіональних систем;

4) між географією виробництва валового доходу і географією його використання;

5) між інтересами поточного розвитку і інтересами майбутніх поколінь;

6) між розміщенням природних ресурсів і розвитком комунікаційних мереж та ін.

Таким чином можна зробити висновок, що територіальний поділ праці безпосередньо пов'язаний з територіальною організацією виробництва. Територіальна організація виробництва — це динамічний стан розміщення виробництва в регіонах, зв'язаний у єдину систему національної економіки, відповідно до природних, соціальних і економічних умов регіонів і обумовлений особливостями територіального поділу праці.

Територіальний поділ праці визначає основні закономірності і форми територіальної організації виробництва, які являють собою стійкі просторово-територіальні утворення, що характеризуються масштабністю території, щільністю і взаємним розташуванням структурних елементів, рівнем спеціалізації і комплексністю розвитку господарства. Безпосередньо, територіальна організація виробництва як система просторово-територіальних сполучень різних галузей економіки неможлива без високого рівня розвитку територіального поділу праці. Регіональні системи формуються і розвиваються на основі територіального поділу праці, які характеризуються комплексом галузей певної територіально-виробничої спеціалізації і рівнем їхнього взаємозв'язку та територіальної концентрації. Якщо врахувати той факт, що територіальний поділ праці призводить до певного зосередження виробництва на конкретних територіях, то збільшення такого зосередження й обсягу виробництва в розрахунку на одиницю території є територіальна концентрація виробництва (ТКВ). Однак територіальна концентрація виробництва характеризує зосередження не всіх видів виробництва, а його окремих галузей у залежності від природно-кліматичних, національно-історичних, економічних факторів та наявності сировинних, водних, енергетичних ресурсів, транспортних умов, демографічної та кваліфікаційної структури трудових ресурсів та ін. Оскільки кожен регіон має своєрідний набір факторів і певні умови розвитку, він спеціалізується на виробництві відповідних видів продукції і послуг. Таким чином, територіальний поділ праці і територіальна концепція визначають територіальну спеціалізацію господарства (ТСГ).

У свою чергу, територіальна спеціалізація господарства призводить до посилення економічних зв'язків і взаємозалежності між суб'єктами регіонального відтворювального процесу у середині регіону безпосередньо, та взаємозв'язку з іншими регіонами, тобто до територіально-виробничого кооперування (TBK) і комбінування виробництва. Це активно впливає на ефективність системи територіальної організації виробництва. Отже, територіально-виробниче кооперування в широкому розумінні означає обмін діяльністю між різними регіонами, а у більш вузькому — обмін готовою продукцією, послугами, сировиною, напівфабрикатами та ін. Схематично це можна продемонструвати таким чином (рис. 5.3).

Рис. 5.3 Система територіальної організації виробництва регіону

Формою прояву міжрегіональних і внутрішньо регіональних зв'язків служить також комбінування, яке засноване на спільній послідовній переробці сировини по стадіях технологічного процесу. Таким чином, обумовлені територіальний поділ праці, територіальна спеціалізація, концентрація і внутрішньо-регіональні та міжрегіональні зв'язки, що проявляються у формі кооперування і комбінування, а також комплексність розвитку господарства регіону — це суть одного і того ж процесу територіальної організації виробництва.

Тепер, коли ми вияснили, що собою представляє суспільний поділ праці і яким чином відбувається процес територіальної організації виробництва, ми можемо навести загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів.

Серед загальних закономірностей, як з історичної точки зору, так і з позицій охоплення всіх процесів суспільного розвитку, важливе місце займає закономірність відповідності розміщення виробництва характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Кожному способові виробництва відповідає певний рівень розвитку і розміщення продуктивних сил: феодальному — локальне, замкнуте розміщення виробництва і реалізація товарів на місці; капіталістичному-вихід продукції виробництва на всю країну та за її межі. Під впливом цієї закономірності формувалися райони-виробники і райони — споживачі готової продукції, постачальники сировини.

Територіальний поділ праці — це територіальний прояв дії, у першу чергу, загального економічного закону суспільного поділу праці. На кожній території відповідно до її природних історичних та економічних умов визначаються і розвиваються в процесі розвитку господарства галузі його спеціалізації.

Територіальний поділ суспільної праці є фундаментом, на якому формуються економічні райони, утворюються регіональні територіально-виробничі комплекси. Особливо під впливом ТПП наочно проявляються закономірності розміщення продуктивних сил у межах великих за площею країн.

Закономірність економії витрат на подолання просторового розриву між елементами виробництва. Під впливом цієї закономірності відбувається наближення підприємств до джерел сировини та до районів споживання готової продукції. На початковому етапі розвитку суспільства, коли масштаби виробництва були незначними, такі фактори, як природні ресурси, трудові ресурси і споживання продукції практично суміщалися в просторі і сфера для прояву цієї закономірності була надто вузькою, її вплив був слабким. В умовах капіталістичного способу виробництва у зв'язку з розвитком територіального поділу праці й територіальної спеціалізації промисловості та сільського господарства збільшилася і товарна продукція районів спеціалізації. Це зумовило виникнення значних перевезень продукції до споживача і необхідністю зменшення транспортних витрат.

Закономірність територіальної концентрації виробництва, його комплексності й агломерації населених пунктів. Ця закономірність відображає об'єктивну тенденцію суспільного виробництва і розселення до скупчення їх на обмеженій території. Вона тісно пов'язана з розривом між елементами та етапами виробництва і економічним законом концентрації виробництва. З розвитком виробництва посилюється також процес зосередження підприємств і населених пунктів (процес агломерації) від простої форми (зосередження кількох підприємств та поселень міського типу) до складної (формування великих промислових районів і агломерацій населених пунктів).

Дія даної закономірності проявляється у формуванні агломераційного ефекту, який відображається в тому, що близько розташовані об'єкти, якщо вони мають виробничі або технологічні зв'язки, завжди є економічно ефективними, ніж тоді, коли вони розміщені відокремлено, на значній відстані. Під впливом цієї закономірності формуються промислові центри, вузли, райони, які складають основу економічних районів, локальних, регіональних систем розселення. їх комплексний розвиток забезпечує найраціональніше використання виробничого, природно-ресурсного і трудоресурсного потенціалів.