РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

4.5. Сутність і значення науково-технічного та інформаційного потенціалу

Науково-технічний потенціал (НТП) є важливою складовою сукупного ЕП, що являє собою сукупність всіх їх наукових засобів та ресурсів. В свою чергу, науково-технічний потенціал ґрунтується на науково-технічному прогресі, який визначається як безперервний довготривалий процес докорінних якісних і кількісних змін у техніці і технології виробництва, енергетиці, знаряддях та предметах праці, в організації планування, виробництва й управління, в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки, розширенні масштабів наукових досліджень та використанні їх результатів у практиці господарства. Отже, науково-технічний потенціал — це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання. Його складовими виступають:

— матеріальна технічна база наук (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання тощо);

— наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);

— фонд винахідників та відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо);

— організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування планування науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи — НДПКР, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Науково-технічний рівень регіону визначається на основі інноваційного потенціалу регіону. Інноваційний потенціал країни — це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведенням процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу (В) можна виразити за допомогою відношення:

В = V / N (4.12)

де В — інтенсивність освоєння створених зв'язків;

V і N — відповідно кількість створених і освоєних зразків нової продукції.

Показник В характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності у регіоні. Інноваційні процеси — це створення і впровадження у регіоні нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових галузей, виробництв тощо. Інноваційна діяльність у регіоні має на меті впровадження інновацій у виробництво. Чим вищий є інноваційний потенціал регіону, тим більші перспективи має економіка регіону для подальшого розвитку і виходу його на міжнародний ринок. До речі, у країнах з ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70-80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15-20%.

Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного потенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й інноваційної політики держави. Науково-технічна політика — це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни та конкретно в її регіонах. Умовами ефективного розвитку вважають:

- раціональну мотивацію використання результатів НТП у виробництві;

- соціальну ефективність впровадження результатів НТП (соціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища та ін.);

- конкуренція в науково-дослідній сфері і захист авторських прав;

- інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових структур;

- державну підтримку розвитку НТП інноваційних процесів.

За кількістю науковців у розрахунку на 1 000 000 жителів (1774 особи) Україна значно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 особи), Швеції (5416 осіб), середнього показника Європейського Союзу (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,88%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конкурентоспроможної продукції, тоді як в Японії 67%, США — 78% [34].

Рівень розвитку і динамізм інноваційної діяльності сфери — науки, нових технологій, наукоємних галузей і компаній — створює основу для стійкого зростання в економіці. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного і корпоративного управління, нерозв'язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Економічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування економіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізувати науково-технічний прогрес. Нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо створення і великого поширення принципово нової техніки, технологій і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація та навіть зниження віддачі нагромадженого НТП, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу, які найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша країна дедалі більше закуповує у них обладнання, технології, матеріали і "ноу-хау", значна частина із них уже не відрізняється новизною.