Розділ «Глава 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.»

Сьогодні не дивлячись на окремі негативні сторони, в структурі електроенергетики в багатьох країнах світу стабільно розвивається атомна енергетика. Сталий її розвиток стратегічною перспективою передбачається і на Україні.

Враховуючи світову демографічну ситуацію (зростання населення на планеті), передбачається стійкий попит світового ринку на деякі види сільськогосподарської продукції, що дає можливість визначити спеціалізацію агропромислового комплексу в ряді країн світу, втому числі і на Україні. В першу чергу це стосується зростання потреби в зернових культурах, вирощування цукрового буряка і виробництва цукру, виробництва соняшникової олії, виробництва продукції тваринництва

Аналізуючи напрями розвитку економіки як у світовому масштабі, так і в Україні можна визначити перспективу сталого розвитку виробництва і в інших галузях національного господарства. Зокрема можливості розвитку транспортних засобів (літакобудування, кораблебудування, розвиток автомобільного транспорту), машинобудування для потреб сільськогосподарського виробництва, засобів механізації і автоматизації трудомістких процесів в лісо- та деревообробній промисловості, промисловості будівельних матеріалів і будівельній індустрії, машинобудування для потреб розвитку харчової промисловості тощо.

Отже, ринкова кон'юнктура формується під впливом науково-технічного прогресу. Впровадження нової техніки і технології в виробничі процеси сприяють зростанню виробництва і поліпшенню якості продукції, підвищує їх конкурентоспроможність.

Для прискорення, зростання виробництва і здатності його в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку, необхідні відповідні інвестиції. В першу чергу їх необхідно спрямувати в пріоритетні галузі національного господарства для виробництва продукції, яка є ліквідною і користується підвищеним попитом як на внутрішньому так і зовнішньому ринках.

13.9. Фактор історико-географічного положення розвитку продуктивних сил.

Розташування будь-якого об'єкта господарювання у просторі зумовлено впливом низки причин і закономірностей. Економіко-географічне положення об'єкту на будь-якій території - це сукупність промислових відношень даного економічного об'єкту до інших економіко-географічних об'єктів, що поза ним. Цими об'єктами можуть бути: місто, район, населений пункт, виробничий підрозділ. Вони характеризуються не тільки розташування на певній території, але й системою зв'язків з іншими об'єктами господарювання.

В залежності від історико-географічної природи та взаємоекономічних зв'язків досліджуваного об'єкта, найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, системи транспортного забезпечення тощо. Економіко-географічне положення — категорія історична. Це означає, що із зміною економічного простору може змінюватися економічний потенціал самого об'єкта.

За масштабністю охоплюваної території та відношення об'єкта до його оточення розрізняють: макро-, мезо- і мікроположення. Макроположення відображає положення об'єкта на міждержавному рівні або макрорегіональному. Мезоположення відображає положення об'єкта на мезорегіональному рівні, а мікроположення - характеризує відношення об'єкту до найближчого оточення. Наприклад, макроположення - рівень декількох держав в Європі, мезоположення - міжрегіональний рівень внутрі держави, мікроположення - може бути положення Дніпропетровська в межах Дніпропетровської області.

За місцем зосередженості об'єкта людської діяльності економіко-географічне положення можу бути: центральним, периферійним, глибинним, ексцентричним, суміжним. За спеціалізацією об'єктів діяльності людини: транспортно-географічним, промислово-географічним, соціально-географічним, агрогеографічним і т.д.

транспортно-географічне положення поділяється на підтипи - приморське, вузлове, прикордонне;

промислово-географічне положення характеризує відношення промислового підприємства до джерел родовищ корисних копалин, ринків праці і збуту продукції;

соціально-географічне положення - охоплює відношення об'єктів до соціальних явищ (центрів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, політики і т.п.);

агрогеографічне положення об'єкта характеризує його відношення до агропроцесів, споживачів продукції, постачальників засобів виробництва тощо1.

Вище наведені фактори мають важливе значення при розміщенні об'єктів господарювання на мікрорівні, адже розташування підприємства відіграє важливу роль при вирішенні проблеми використання природно-ресурсного потенціалу, трудових ресурсів, споживання продукцій і т.п. Мікроположення важливо врахувати ще і тому, що від його правильного вибору в значній мірі може залежати прибуток підприємства, тобто наявність споживача на даний вид продукції, яка є ліквідною. З цією метою здійснюють техніко-економічне обґрунтування та відповідні розрахунки. Якщо об'єкт розташовується у місті то визначають: відстань до центру міста, залюдненість прилеглої території, густота транспортної мережі, потенціал робочої сили, можливий ступінь конкурентів у зоні розміщення об'єкта тощо.

Вплив економіко-географічного положення виявляється ще і у тому, що об'єкт або регіон має певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. До того ж чим інтенсивні зв'язки тим вищий економічний потенціал об'єкта чи регіону. Так міста з вигідним розташуванням перетворюються у великі промислово-транспортні вузли, через які здійснюється переміщення вантажів на інші об'єкти і регіони або перевантаження їх з одного виду транспорту на інший. Такі транспортні вузли можуть мати сухопутний характер (Луганськ, Донецьк, Харків, Львів); сухопутно-річковий (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси); сухопутно-морський (Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Іллічівськ). З економіко-географічним положенням пов'язане створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних спільних підприємств, прикордонних економічних зв'язків і виробництв з приграничними регіонами. Вони формуються і базуються на посиленні міжнародного поділу праці і економічних взаємовигодах.

13.10. Екологічний фактор розвитку продуктивних сил.

До половини XX століття розвиток виробництва і його продуктивних сил, як правило, здійснювався за рахунок екстенсивного господарювання. Цей процес просувався повільно і в більшості випадків він не впливав на стан навколишнього середовища. Однак, починаючи з другої половини XX століття вплив людини на природу різко посилився. Високими темпами стало розвиватись промислове виробництво, транспортні засоби, галузі важкої промисловості, паливо-енергетичний комплекс, хімічна промисловість. Це призвело до значного зменшення лісових масивів, родючих земель, забруднення навколишнього середовища. Небезпечними стали викиди в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими тепловими електростанціями, хімічними комбінатами та нафтопереробними заводами, транспортними засобами та відходами господарської діяльності.

Найбільший вплив на забруднення атмосферного повітря України займає енергетична та вугільна промисловість (46% шкідливих речовин від загального обсягу витоків). Металургійна промисловість в загальному обсязі становить 30,7%, хімічна і нафтохімічна - 5%, причому на ці галузі припадає понад 40% всіх викидів вуглеводнів'. На сьогодні в багатьох промислових регіонах рівень забруднення атмосфери залишиться ще високим. Це, зокрема, в Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Кривому розі, Маріуполі тощо.

За останні роки набуває загрозливих розмірів пошкодження і використання земельних ресурсів. Із-за непродуманої політики землекористування мільйони га продуктивних земель сьогодні не використовуються для сільськогосподарського виробництва і знаходяться в занедбаному стані, втрачають свою родючість. Нині площа еродованих угідь становить майже 30%.