Розділ «2.7. Основні напрями формування та вдосконалення територіальної організації виробництва»

У сучасних умовах розвитку територіальної організації продуктивних сил основною проблемою є вдосконалення методів формування та управління територіально-виробничими комплексами. Для обгрунтування основних напрямів розвитку нових територіально-виробничих комплексів потрібно вирішити ряд принципових науково-методичних питань. Різні підходи до створення цих комплексів повинні мати основний напрямок - вдосконалення структури виробництва та досягнення більш високої продуктивності праці на основі інтенсифікації виробничих процесів; залучення до трудової діяльності важливих джерел ресурсів, які можна використовувати для прогресивних економічних і соціальних перетворень.

Прискорене зростання інтенсифікації виробництва породжу є якісно нові тенденції в розміщенні продуктивних сил і висуває відповідні територіально економічні і соціальні проблеми. Щоб перевести економіку на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно значно збільшити частку капіталовкладень на реконструкцію і технічне переоснащення діючих підприємств, а також на устаткування, оснащення, інструменти при зниженні частки цих витрат на будівельно-монтажні роботи.

Процес реконструкції і технічного переоснащення може відбуватися прискореними темпами в першу чергу у високо розвинутих регіонах, де створені і функціонують виробничі комплекси з потужним потенціалом. Це, в свою чергу, сприяє прискореному зростанню територіальної концентрації виробництва. Характерно, що концентрація виробництва в умовах зростання його інтенсифікації найбільш відчутна у великих містах, де, незважаючи на заходи для обмеження, вони продовжують нарощувати свій величезний виробничий потенціал. Так, наприклад, на території Донецького і Придніпровського районів спостерігається найвища територіальна концентрація промисловості, тут сформувалися найбільші промислові вузли України, а також тут найвищі показники виробництва продукції на душу населення. Особливо висока концентрація промисловості спостерігається у Донецькій, Макіївській, Дніпропетровсько-Дніпродзержинській, Київській та Харківській агломераціях.

Тому у першу чергу потрібно йти шляхом здійснення виробничої і просторової деконцентрації промисловості великих промислових вузлів і агломерацій з метою посилення промислово-виробничого розвитку середніх і невеликих центрів, колишніх районних центрів. Прискорення розвитку промисловості у середніх і малих містах периферійних районів не вимагає значних капітальних вкладень на впорядкування населених пунктів і не впливає на зміни в розселенні населення. Більше того, це дає можливість додатково залучити частину трудових ресурсів, які не зайняті у виробництві, а це зменшить міграцію населення у великі помислові центри. Більш повне залучення у промислове виробництво трудових ресурсів у віддалених районах дасть можливість скоротити витрати на розвиток соціальної сфери, оскільки вона вже повною мірою сформована. За підрахунком спеціалістів, економія капіталовкладень при створенні філій, цехів і окремих виробництв великих промислових підприємств у таких містах і райцентрах оцінюється приблизно в 15-20 %.

Наступний напрямок розвитку територіальної організації продуктивних сил - це проблеми вдосконалення методів управління територіальними виробничими комплексами. Різні підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питання їх вдосконалення з урахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства нових і раніш освоєних територій. У районах з великим промисловим потенціалом, наявністю значної кількості великих міст поступово здійснюються процес вдосконалення їх територіально-виробничих комплексів, оптимізація галузевої структури, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств, раціоналізація економічних зв'язків. Це основний напрям для вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації виробництва.

Розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням нових і вдосконаленням уже функціонуючих територіально-виробничих комплексів, вимагає проведення відповідних досліджень у галузі розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Успішне вирішення актуальних питань територіальної організації виробництва в економічних районах можливе лише на основі практичної реалізації науково-обгрунтованих рекомендацій.