Розділ 3. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Глава 10. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем

10.1. Методологічні основи і сутність регіональної економіки

Ринкові процеси і сучасний розвиток національної економіки характеризується формуванням регіональних господарських систем та посиленням децентралізації соціально-економічної діяльності. Сутність регіональної економіки полягає у зростанні самоуправління розвитком регіонів, все більшому зосередженні в них адміністративних повноважень і господарської самостійності. В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється сучасна і майбутня стратегія національного розвитку, яка ґрунтується на наявних соціальних, економічних, екологічних та інших особливостях конкретних територій.

Щоб глибоко оволодіти знаннями з питань регіональної економіки, потрібно визначити ступінь базового поняття "регіональна економіка", виявити і визначити її місце в системі економічних наук, тобто розкрити вихідні її методологічні положення.

Протягом тривалого часу питання економічного розвитку регіонів привертає увагу багатьох науковців-дослідників, державних діячів, виробників-практиків. Для будь-якого господарюючого суб'єкта цілком зрозумілим і доцільним є максимально повне врахування особливостей тієї місцевості, де передбачається організація економічної діяльності. Як правило, вихідною умовою цієї діяльності є відповідні переваги регіону порівняно з іншими. Такими перевагами можуть бути певні види природних мінерально-сировинних, соціальних (особливо робочої сили), виробничих та інших видів ресурсів, економіко-географічне положення щодо районів сировини, енергії, ринків збуту готової продукції. У сукупності вони дозволяють господарюючому суб'єкту зменшувати витрати на виробництво, мати стабільний ринок споживання своєї продукції, отримувати постійний дохід. Взаємодія всіх господарюючих суб'єктів на певній території повинна створювати передумови формування на ній специфічного господарського комплексу і його самовизначення в загальній економічній системі.

Регіональна економічна система має досить складний механізм самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Джерелами, які живлять цю систему, є як місцеві, так і залучені ззовні ресурси. Результати господарської діяльності, тобто готовий продукт цієї системи, може споживатися на місці його виробництва або вивозитись за межі регіональної економічної системи, формуючи сектори його збуту. Отже, господарство на певній території набуває форм складної регіональної економічної системи з сукупністю взаємозумовлених зв'язків і процесів. На характері цих процесів позначається дія різноманітних чинників економічного розвитку, яка утворює систему економічних, соціальних, організаційних, правових, інформаційних та інших впливів.

Оскільки значна роль в економічному розвитку відведена людському чиннику, виробнича діяльність, усі процеси суспільної життєдіяльності людини характеризуються взаємодією з навколишнім природним середовищем. Тому економічна діяльність у регіоні значною мірою залежить і від особливостей цього середовища Залежно від просторових відмінностей умов і ресурсів формуються регіони зі специфічними особливостями господарських комплексів, які і складають регіональну (просторову) економіку.

Таким чином, регіональна економіка - це просторова організація господарства як сукупність територіальних економічних систем. Регіональна економіка будь-якої території характеризує просторову її побудову - територіальні пропозиції і форми територіальної організації (рис. 10.1).

Територіальні пропорції при цьому відображають особливості концентрації виробництва продукції, підприємств, населення тощо, тобто територіальні відносини щодо їх розширення, які склалися в результаті дії територіального поділу праці. Об'єктивними передумовами регіональної економіки є територіальні відмінності природно-ресурсного потенціалу, виробничого і соціального потенціалів, а також економічних, адміністративних та інших чинників, систем економічних зв'язків, розселення населення тощо.

Для розуміння особливостей формування регіональної економіки необхідно розкрити і сутність такого поняття як "регіони" та визначити структуру просторових елементів регіональної економіки. Багатозначність латинського слова regio - територія, місцевість, область, район - привносить певні відмінності у визначення змісту цієї категорії у східноєвропейських дослідників, які розрізняють сутність рай-

ону та регіону. В американських та західноєвропейських вчених будь-яка територія, що має певні відмінності від інших, вважається регіоном. В останній період термін "регіон" набуває всебічного застосування у вітчизняних дослідників і практиків. Вони вважають, що регіон - це будь-яка територія, що має певні ознакові відмінності від іншої. Цими ознаками можуть бути певні, цілком визначені риси чи властивості, які є специфічними для даної території. Ці ознаки можуть включати показники інтенсивності, територіальних пропорцій тощо.

Для регіональної економіки таке розуміння сутності регіону є досить продуктивним, бо воно дає змогу розглядати територію як сукупність різноманітних регіонів зі своєрідним характером протікання економічних процесів. Це можуть бути процеси, які стосуються лише гірських або степових регіонів України чи старопромислових або депресивних тощо.

Дослідники і практики приділяють значну увагу вивченню регіонів, їх ресурсних багатств і можливостей використання, формування господарських комплексів, економічному і соціальному розвитку регіонів тощо. Наукове дослідження проблем регіональної економіки на території України набули широкого розмаху в другій половині XX ст., коли практичні питання управління соціально-економічним розвитком регіонів вийшли на найвищий державний рівень. Наукові дослідження з питань комплексного соціально-економічного розвитку регіонів були зосереджені в основному у Раді з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук України. Наукові розробки знаходили свою реалізацію насамперед у схемах розвитку і розміщення продуктивних сил, які охоплювали як Україну в цілому, так і всі її області та економічні райони. Вони давали найбільш повне уявлення про регіональні особливості економічного і соціального розвитку України, в них були розкриті проблеми, які можуть виникнути у майбутньому, та окреслені шляхи їх вирішення. Схеми стали практичним документом для розв'язання галузевих та регіональних проблем розвитку.

Сучасний підхід характеризується подальшим розвитком наукових досліджень з проблем регіональної економіки. В цьому напрямку велику науково-дослідну роботу проводив інститут регіональних досліджень у м. Львові під керівництвом директора цього інституту Долішнього М., академіка НАН України, проф., доктора економічних наук. Інститутом розроблено значну кількість програм з комплексного розвитку економічних районів (Карпати, Поділля, Донбас, Крим тощо). Інститутом видається журнал "Регіональна економіка", побачила світ низка цікавих видань, в тому числі: "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" - автори Долішній М, Стадницький Ю., Загородній А., Товкан О.; "Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть" - автор Долішній М.

Важливе місце в розширенні знань про регіональну економіку належить визначенню її територіальної структури. Вирізнення територіальних одиниць є одним з важливих напрямів регіональної території. Найбільш поширеними регіонами, які охоплюють економічну діяльність, соціальні процеси та управління, є адміністративно-територіальні одиниці автономної республіки, областей, районів, міст, селищ міського типу та сіл. Цей поділ території України на регіони проведено відповідно до поставлених цілей адміністративного управління. У межах кожного виділеного адміністративного регіону вирішуються насамперед різноманітні економічні питання, тому цей поділ заслуговує уваги при вивченні питання регіональної економіки.

Другою важливою групою територіальних частин (таксонів) в Україні є інтегральні економічні райони. В Україні їх виділено 8 (деякі науковці подають 5-7, 9-11). Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об'єктами економічного аналізу, прогнозування і, певною мірою, державного регулювання. їх роль в перспективі буде зростати і може стати науковою базою вдосконалення адміністративно-територіального устрою України.

Третьою групою територіальних таксонів можуть бути регіони різних типів, які виникли в останній період. Серед них такі, як "Буг" та "Карпатський", регіони, прикордонні з Російською Федерацією, які активно залучаються до процесу формування економічних транснаціональних відносин. Крім цього, виділяються регіони, які мають статус вільних (спеціальних) економічних зон.

Серед просторових форм організації господарства існують різні типи територіально-виробничих комплексів, які практично є територіально-виробничими частинами господарства країни. До них належать такі таксонічні одиниці, як промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, агломерація, спеціалізований район, промислова зона. Найпростішим об'єктом виробничо-територіального поділу території є промисловий пункт, який формується на базі певного виробництва і розташованого біля нього поселення. Так сформувались промислові пункти-поселення. Це є характерним для регіонів, де розміщені шахти. Біля шахти формується поселення людей, які на ній працюють, - так виникли шахтарські поселення.

Більш складними просторовими формами організації господарства є промисловий центр і промисловий вузол. Якщо в промисловому центрі поєднується декілька промислових підприємств однієї або різних галузей, то до промислового вузла можуть входити десятки підприємств з кількома населеними пунктами зі спільними об'єктами інфраструктури. їх компактне розміщення на невеликій території утворює територіально-виробничий комплекс як специфічну регіональну економічну частину господарства. Ще більшими за територією і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижнього рангу. Ці територіальні форми організації промислового виробництва є результатом високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.