Розділ «Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики»

6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики

Основні поняття механізму реалізації державної регіональної економічної політики полягають в тому, що це є система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил. За допомогою цього механізму забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Будь-яка держава впливає на регіональний економічний розвиток за допомогою передбачених законодавством адміністративних та економічних важелів. Пошуки і вибір системи фінансово-економічних, соціальних та організаційних важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Результати механізму державного впливу на регіональний розвиток великою мірою залежать від дієздатності самої системи управління. Система важелів, яка може бути використана, повинна забезпечити необхідну рівновагу між економічною доцільністю та соціальною ефективністю. Економічні важелі повинні врахувати специфіку і особливості кожної галузі регіону. Таким чином, формується досить складна ієрархічна система узгодження між собою економічних регуляторів впливу на регіональний економічний розвиток.

Основними складовими механізму державної регіональної економічної політики України, які випливають із чинних законодавчо-нормативних документів, виступають:

прийнята державою відповідна законодавчо-нормативна база;

державне бюджетно-фінансове регулювання розвитку економіки регіонів;

прогнозування і програмування розвитку різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Механізм державної регіональної економічної політики базується на законах і законодавчих актах. Він визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури і системи управління соціально економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку, в ринкових умовах господарювання, через законодавчу базу держава здійснює політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас держава координує діяльність місцевих органів влади на основі визначення співвідношень державного і місцевого бюджетів розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Механізм як інструмент державної регіональної економічної політики поєднує в собі систему методів прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ця система методів має бути заохочувальною та обмежувальною, активною та пасивною. Таке їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні. Широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, конкретна пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики.

Державні органи управління можуть впливати на регіональний соціально-економічний розвиток через такі заходи протекціонізму:

надання податкових пільг для розвитку науковомістких виробництв;

створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва;

надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону;

працевлаштування вивільнених працівників та перекваліфікація;

поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища тощо.

Дуже важливим і принциповим питанням є формування системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Сьогодні, в основному, більше 80 % надходження коштів до бюджету централізується. З метою розширення прав місцевого самоврядування доцільно, щоб 75-80 % місцевого бюджету формувалося на місці. Це сприятиме зацікавленості місцевих органів самоврядування більш активно впливати на економічний розвиток регіону, разом з тим підвищиться відповідальність щодо фінансового самозабезпечення. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті. їх висока питома вага підтверджує сильний вплив держави на економіку. У зв'язку з цим потрібно провести наукові дослідження щодо встановлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів з перспективою переводу їх на самофінансування.

Важливим елементом державної регіональної економічної політики є розроблення стратегічних довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів та державних регіональних програм з метою досягнення планомірності у розвитку продуктивних сил, узгодження інтересів, галузей і територій.

Для виготовлення конкурентоспроможної продукції важливу роль треба відвести економічному стимулюванню, наданню відповідних пільг при виготовленні нових видів продукції і розміщенні нових виробництв, оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Це, в першу чергу, стосується розвитку малого та середнього підприємництва, оскільки малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для цього потрібно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-дослідної і технічної діяльності.

Як уже відомо, у зв'язку із форс-мажорними ситуаціями та історичними факторами окремі регіони є депресивними в економічному розвитку. Тому необхідно на це звернути особливу увагу, в першу чергу - передбачити збільшення фінансових коштів та матеріальних ресурсів для їх розвитку. Державна фінансова підтримка повинна бути спрямована на: