Розділ «Глава 15. Економічний моніторинг і система екологічної інформації»

15.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні

Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших складових національної безпеки. Національна безпека, як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, передбачає гарантоване забезпечення їх існування і можливостей для прогресу та розвитку. Об'єктами національної безпеки є права і свободи особи, матеріальні і духовні цінності суспільства та державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Екологічна безпека як складова національної - це стан захищеності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антропогенного походження. Це значить, що екологічні умови мають значний вплив на збереження здоров'я населення і забезпечення сталого розвитку суспільства. Звідси випливає, що поняття "екологічна безпека", її рівень визначаються показниками стану здоров'я людини та добробуту суспільства, а також якісним станом природного середовища за існуючих умов господарської діяльності.

Результати численних досліджень свідчать, що в Україні існує ціла гама потенціальних джерел екологічної небезпеки, які потребують вирішення з боку державних органів влади, підприємців і громадськості.

Сьогодні близько 80 % всієї території України належить до зон підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Техногенне навантаження на природне середовище у 4-5 разів перевищує аналогічний показник розвинених держав. Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок неконтрольованого використання природних ресурсів протягом десятиріч, перетворилась в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР1. В той час рішеннями "згори", без будь-яких погоджень, нав'язувалось будівництво промислових об'єктів зі шкідливими умовами виробництва без вирішення екологічних проблем. Прийняті необґрунтовані рішення не підлягали дискусії і обговоренню, їх примушували виконувати. Таким чином, нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без урахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розташування нових виробництв. Повсюдно допускались серйозні помилки в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялась управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Як і в більшості країн світу, Україні притаманні такі екологічні проблеми, як: кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Найбільшої шкоди завдала аварія на Чорнобильській атомній електростанції в квітні 1986 р. з її величезними медико-біологічними наслідками, які призвели до великої кількості людських жертв. Ця аварія спричинила в Україні ситуацію глобальної екологічної катастрофи.

За останні роки посилились негативні тенденції щодо здоров'я населення, які значною мірою пов'язані з незадовільною екологічною ситуацією. Починаючи з 1991 р. в Україні відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинених країнах світу. Високий темп зростання загальної захворюваності за останні роки, який становить близько 35 %. Негативні зміни у здоров'ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо.

Основними екологічно небезпечними господарськими об'єктами та джерелами техногенного забруднення довкілля є підприємства агропромислового комплексу, об'єкти паливно-енергетичного комплексу і важкої промисловості та транспорту.

Найбільше занепокоєння викликає стан використання природних ресурсів.

Стан земельного фонду

Природними компонентами, які найбільше потерпають від техногенної і антропогенної діяльності, є грунти, їх рельєф. Загальний земельний фонд України становить близько 60 млн. га і представлений переважно різновидами чорноземів, які займають 57 % усіх сільськогосподарських угідь і становлять 68 % орних земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь. Протягом другої половини XX ст. розораність земель досягла 81 %, а в степовий частині країни в окремих регіонах до 87 % (Херсонська обл.). Нині лише 8 % земель території України перебуває у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Так, частка еродованих земель в Україні становить 32 % площі сільськогосподарських земель2. Головним чинником, що зумовлює значний розвиток ерозійних процесів, є високий рівень сільськогосподарського освоєння території. Щорічне зростання площ еродованої ріллі досягає 70-80 тис га. Близько 20 % території України перебуває в незадовільному стані через перенасичення фунтів різними токсичними сполуками. Кожні десять років вміст гумусу в фунтах України зменшується на 0,1 % і становить сьогодні не більше 3,0 %. Зростаючі темпи деградації грунтів призводять до щорічних втрат гумусу від 0,6 до 1 т/га (за розрахунками Української академії аграрних наук).

Найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення грунтів спостерігається в промислових центрах Донецького регіону (Костянтинівці, Маріуполі та ін.).

У житловому фонді міст та селищ міського типу щорічно нагромаджується близько 40 млн. м3 сміття, яке знешкоджується на близько 700 міських сміттєвих звалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах. Однак це лише частка відходів, що утилізуються.

Не вирішена проблема утилізації радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і рідких радіоактивних відходів.

Потенційним джерелом екологічної небезпеки є розгалужена система магістральних та інших трубопроводів. Тут щорічно виникає до 1,5 тис. аварійних ситуацій, які супроводжуються аварійними викидами нафти, нафтопродуктів, інших небезпечних для довкілля речовин.

У промисловому секторі до джерел підвищеної небезпеки відносять понад 1700 об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничих процесах близько 300 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі хлору й аміаку. На території України розташовано 2664 об'єкти, що виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини, 308 шахтта7розрізів, шість потужних нафтопереробних заводів, кожен з них зосереджує від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 Мт тротилу. Щорічно залізницею перевозиться понад 220 найменувань різних отруйних та вибухо- і вогненебезпечних вантажів. Згідно з цими даними сумарна площа можливого аварійного забруднення сильнодіючими отруйними речовинами може становити понад 64 тис. км2 (населення, що проживає на території забруднення, складатиме майже 18 млн. осіб)3.

Окремою проблемою є великомасштабне нафтохімічне забруднення підземних вод та ґрунтів. На сьогодні із 197 великих водозаборів 133 розташовані в зонах впливу потенційних джерел нафтохімічного забруднення. В даний час вже забруднено понад 150 джерел водопостачання в населених пунктах. Забруднені площі перевищують 30 тис. га. Гірничодобувні та збагачувальні виробництва експлуатують 2700 різного роду відвалів, на яких зосереджено 3,6 млрд. м3 порід та близько 300 великих хвостосховищ і шлаконакопичувачів загальною ємністю близько 2,5 млн. м3.

Майже 1500 технічних об'єктів створюють реальну загрозу для країни та її громадян (хімічні виробництва, сховища пестицидів тощо), 144 з них потребують застосування невідкладних заходів для попередження аварійної небезпеки. Термінових профілактичних робіт потребують 300 об'єктів, аварії на яких можуть призвести до практичного загострення екологічної ситуації на усій території країни (об'єкт"Укриття", блоки ЧАЕС, греблі хвостосховищ з об'ємом технічних відходів понад Юбтм3)4.

Питання щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, на жаль, вирішуються повільно. Мова знову йде про екологічний моніторинг стану довкілля, створення аналітичних центрів збору, обробки, аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.