Розділ «Глава 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.»

високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат на виготовлення одиниці продукції;

середньоенергомісткі, в яких часка паливно-енергетичних витрат складає в межах 15-30%;

неенергомісткі, де паливно-енергетичні витрати складають менше 15%.

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, магнію, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво титану, алюмінію України зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя), виробництво магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На виробництво 1 т. алюмінію витрачається 16 тис. квт-год., титану - 60 тис. квт-год., магнію - 20 тис. квт-год. електроенергії.

До паливнамістких відносяться виробництва, що поглинають багато тепла в процесі виготовлення продукції. До них можна віднести: глиноземні заводи (на 1 т. глинозему витрати становлять 3 т. умовного палива), виплавка нікелю (на І т. нікелю витрачається 5,0 т. умовного палива). Багато паливних ресурсів витрачається при виробництві цементу, скла, синтетичного каучуку, целюлози, стінових будівельних матеріалів, на хлібопекарнях, содовому виробництві, тощо. Таким чином більшість видів паливомістких виробництв розміщуються поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Основними регіонами теплової енергетики в Україні є Донбас, Придніпров'я, Вінниця, Харків, на Заході України Івано-Франківськ. Саме тут працюють найбільші ТЕС, які споживають 5,0 і більше млн. тонн умовного палива на рік.

Сьогодні практично немає жодної галузі національної економіки де б не використовувалися паливно-енергетичні ресурси. І незалежно від обсягу їх використання як на виробничо-технологічні потреби, так і для господарсько-побутових потреб, головне завдання - ефективне і економне їх використання. Необхідно вдосконалювати технологію виробництва, знижувати витрати паливно-енергетичних ресурсів на випуск одиниці продукції. Нині в багатьох галузях національної економіки витрати палива і енергоресурсів наряд виробів на одиницю продукції в двічі більший ніж в зарубіжних країнах з сучасною розвинутою економікою.

13.3. Водний фактор в розвитку продуктивних сил.

13.4. Трудоресурсні фактори сталого розвитку продуктивних сил.

Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездатного населення як в країні, так і, зокрема, в кожному регіоні і він пов'язаний з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор як передумову розміщення і розвитку продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лише виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.

При дослідженні і аналізі трудоресурного фактора необхідно врахувати в кожному регіоні структуру економічного розвитку продуктивних сил, так як потреба в трудових ресурсах визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом працюючих, які потрібні на виробництво певної кількості продукції на одного працюючого.

Треба зазначити що в процесі розвитку науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням науковомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора зростає. Однак індикатором трудомісткості служить показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції. Проте і сам розмір заробітної плати також залежить від багатьох обставин, які не завжди відбивають справжні витрати праці (цінова політика країни, різноманітні регіональні доплати до зарплати тощо). На питому вагу заробітної платну собівартості продукції також впливає вартість сировини, рівень механізації виробничих процесів і інше.

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі прийнято поділяти на три основні групи:

високо трудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю виготовленої продукції при відносно малій вазі її кількості в розрахунку на одного робітника;

середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

не трудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника.

До найбільш трудомістких галузей, що орієнтуються на місця зосередження робочої сили відносять такі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки); приладобудування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування; верстатобудування, швейна, текстильна, взуттєва галузі промисловості. Ці галузі розміщуються у містах і населених пунктах з вільними трудовими ресурсами.

Для використання трудових ресурсів жіночої статі в регіонах, де зосереджені підприємства важкої індустрії розміщуються підприємства легкої, харчової галузей (текстильні комбінати, взуттєві фабрики, харчові комбінати, кондитерські фабрики і ін.). Це ми бачимо на прикладі великих промислових центрів (Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Харків, Миколаїв тощо).

В сучасних умовах господарювання розвиваються галузі для яких необхідні висококваліфіковані спеціалісти і робітники. Це науковомісткі виробництва і, як правило, вони розміщаються в центрах науки та освіти. Такими центрами є великі міста, а також міста-супутники, куди можуть бути винесені наукомісткі виробництва з науковою базою. В Україні до таких міст належать Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів тощо.

Нині крупні об'єднання, концерни, компанії, великі фірми мають власні науково-дослідні заклади, а транснаціональні корпорації в своєму складі - цілі науково-дослідні центри. Розміщення і розвиток продуктивних сил в нинішніх умовах господарювання доцільно здійснювати там, де є наявні трудові ресурси, враховуючи і те, що вартість їх на 25-30% буде нижчою, так як значно менше потрібно коштів на спорудження інфраструктурних об'єктів як промислового, так і соціального призначення.

13.5. Споживчий фактор розвитку продуктивних сил.