Розділ XII. Релігія античного світу

З середини 2 ст. до н. е. політична ситуація у Стародавньому Римі значно загострюється. Виникають повстання рабів. Зростає соціальний протест сільського плебса, а також населення італійських провінцій. В сенатській верхівці йде гостра боротьба за владу. В 1 ст. до н. е. Рим охоплює громадянська війна, у 88 р. до н. е. Рим вперше в історії був взятий римськими же військами.

Швидко руйнуються демократичні порядки, одна за іншою встановлюються диктатури. Піднесення політичного і військового діяча Гая Юлія Цезаря (100 — 44 рр. до н.е.), після ряду військових перемог, привели його до одноосібної влади. Сенат присвоїв йому довічну диктатуру, трибунську владу, звання "імператора", "отця вітчизни" тошо.

Светоній повідомляє цікавий факт про те, як римські імператори ставилися до богів, як до рівних: коли буря погубила флот Юлія Цезаря, "він начебто вигукнув, що і всупереч Нептуну він досягне перемоги, і на найближчих циркових святкуваннях усунув з урочистої процесії статую цього бога".

Юлій Цезар, ще домагаючись влади, підкреслював свою причетність до богів. Проголошуючи, за звичаєм, поховальну промову з ростральної трибуни на похованні своєї тітки Юлії, він говорив: "Рід моєї тітки Юлії сходить по матері до царів, по батьку ж до безсмертних богів. Ось чому наш рід осягнутий недоторканістю, як царі, котрі могутністю найвище всіх людей, та благовониям, як боги, яким підвладні і самі царі".

Це відверте застосування релігії для досягнення політичних інтересів, разом з тим і обгрунтування політеїзму римської релігії — потрібна була множинність богів, щоб серед них утвердити і культ диктатора. Ось тому у Римській імперії природний процес розвитку релігії в напрямку до монотеїзму був пригальмований, і до того ж — надовго.

Релігія Римської імперії.

З 27 р, до н. е. починається період існування Римської імперії. Після вбивства в 44 р. до н. е. Юлія Цезаря прибічниками збереження республіки, через деякий час до такої ж необмеженої влади прийшов його спадкоємець Окта-віан (63 р. до н. е. — 14 р. до н. е.). З народження він мав ім'я Гай Октавіан Фурін, з 44 р. до н. е. після усиновлення Юлієм Цезарем — Гай Юлій Цезар Октавіан, з 40 р. до н. е. - Імператор Цезар, а з 27 р. до н. е. в його ім'я було добавлено "Август", що означає "звеличений богами", "рівний богам".

В творі "Громадянські війни" історик Аппіан зазначаєж.. Цезар перший став в очах римлян священним і одержав від них ще за життя прізвище Август".

Одержавши титул Августа, він встановив державний лад принципата, фактично це була необмежена імператорська влада, погано замаскована під аристократичну олігархію.

Сам Август був помірковано - релігійним і марновірним, він побоювався грому і блискавки, вірив у сни і прикмети. До часу встановлення його влади в римському суспільстві було поширено скептичне ставлення до традиційної релігії, поширювалася елліністична філософія, містичні вчення і східні культи. Август намагався в руслі свого загального консерватизму відродити ста-роримську релігію. Він поновлював і будував нові храми. В "Діяннях Божественного Августа" від імені Августа пишеться: " ... храм на Капітолії Юпітера Феретрія і Юпітера Громовержця, храм Квіріна, храм Мінерви і Юнони Цариці і Юпітера Визволителя на Авентіні, храм Ларів на Священному шляху, храм богів Пенатів у ВелІЇ, храм Великої Матері на Палантині я побудував". Там же повідомляється про те, що він був верховним жре-цем — великим понтіфіком, авгуром (жрецем - птаховорожісм), членом колегії П'ятнадцяти (квіндеиемвірів), що зберігали Сивільні книги, членом колегії Семи епулонів (що організовували релігійні трапези), членом Арвальського братства з дванадцяти жерців, що навесні обходили римську міську смугу з молитвами про врожай, членом колегії ТіЙієв і феціалів (двадцять жерців, що вирішували міжнародні проблеми). Це в той час, коли він посідав усі вищі посади в начебто демократичному республіканському Римові. Август до культу Юпітера додав культ Венери, що начебто була праматір'ю роду Юліїв.

Як Цезар Август поважав своїх божественних предків, свідчить повідомлення Светонія про те, що після здобуття Перузії "...він відібрав з тих, хто здалися, триста чоловік усіх станів і в іди березня біля олтаря в честь божественного Юлія перебив їх, як жертовну худобу".

Великого значення набув культ генія Августа, що прямо стверджував його виняткову владу.

Зміцнюючи авторитет римських імператорів, Август вніс поправки в римський юліанський календар: місяцю секстилію він дав своє ім'я ("август"), ще раніш місяць квінтілій одержав родове ім'я Юліїв (іюль).

Свій культ Август поширював і в підлеглих Римові країнах. В Єгипті Август вважався фараоном і сином бога Сонця — Ра, на честь Августа був висвячений храм Кесаріон в Олександрії. Чисельні храми були присвячені Августу в інших містах. День народження Августа святкувався у всій імперії.

Імператор Август посилено насаджував культ своєї особи. Таціт в "Анналах" наводить думки деяких римлян, що "богам не лишилось ніяких почестей, після того як він побажав, аби його зображення в храмах були встановлені фламинами і жерцями як божества". Після смерті Августа в 14 р. н. е. йому успадкував Тіберій Клавдій Нерон (42 р. до н. е. — 37 р н. е.). Обожнення Августа таки здобуло визнання. З Тацита читаємо:"... після того, як поховання (Августа — В. Т.) було здійснено згідно з усіма належними обрядами, сенат ухвалив спорудити Августу храм і встановити його культ".

В Римській імперії одна за іншою в період принципату змінювалися династії Юліїв Клавдіїв, Фоавіїв, Антонінів тощо.

Розповідаючи про події в Римі останніх десятиріч перед нашою ерою і початку нашої ери, які сповнені насильства, жорстокості, вбивства, зрадництва, ненависті, переслідувань — одним словом — лихі часи, Тацит пише: " Ніколи ще боги не давали римському народові бульш очевидних і більш жахливих доказів того, що їх справа — не піклуватися про людей, а карати їх".

Стародавня римська релігія чудово обслуговувала римське суспільство. Особливо слід відзначити її комунікаційні якості. Римляни, під багатовіковим впливом демократичних принципів поважали колегійність не лише в управлінні державою, але і в повсякденному житті. Релігія давала їм можливості повсякденного спілкування. Принесення жертв, наприклад, завжди мало колективний характер. Всі релігійні, суспільні, ділові, побутові справи вирішувалися разом, відповідними групами. Релігійні збори полегшували спілкування. Ось тому релігія органічно входила в спосіб римського життя.

Гастон Гоцасьє, характеризуючи римську релігію, зазначає, що в порівнянні з стародавньогрецькою, вона привчає до дисципліни і підлеглості, вона моральна, краще піддана філософському тлумаченню і тому без неї римляни просто не розуміли свого існування. . ......

Обожнення імператора було головним змістом римської релігії. З свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє управління всіма релігійними справами і в таких умовах потреби в старій системі управління, в церкві не було.