Розділ І. Релігієзнавство як наука

Молитви бувають колективні та індивідуальні. Відправлення молитов відбувається під час богослужіння у храмах, молитовних будинках, на цвинтарях. Вони відправляються організовано.

Під час цих молитов учасники богослужіння відчувають вплив один на одного як психологічний, так і контролюючий. Участь у колективній молитві може відбуватись з різних мотивів, у тому числі і не з релігійних мотивів.

Під час богослужіння відбувається читання священних книг, хоровий спів, проповіді. Значну роль у культовій системі має естетичний вплив.

Як зазначають дослідники релігії, в процесі богослужіння за допомогою культових дій у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи. Внаслідок цього відбувається трансформація негативних емоцій у позитивні.

Третій напрямок у тлумаченні пріоритетів поміж елементами релігійного комплексу пов'язаний з розвитком соціології. Соціологи підкреслюють, що релігійна культова система — це перш за все система колективних дій.

Колективні дії не можуть відбуватися спонтанно, хаотично. Вони потребують упорядкування, організації, тому на базі культових дій і відносин формується релігія як соціальний інститут. Соціальні інститути — це історично сформована стійка форма' упорядкування спільних дій людей. Становлення релігії як соціального інституту — процес інституціоналізації релігійних культових систем.

Першою ланкою інституту релігії є релігійна група.

Спочатку у культових діях брали участь на рівній основі всі члени первісної общини. Поступово у релігійних групах відчленовуються спеціалісти з проведення культовий дій: чаклуни, шамани. Вони створюють своєрідну професійну групу, що зайнята таким видом діяльності, як організація та проведення обрядів.

Важливою метою релігійних організацій є нормативний вплив на їх членів, формування у них відповідної мети, цінностей, ідеалів. Здійснення цих цілей досягається за допомогою виконання ряду функцій:

1) вироблення систематизованого віровчення;

2) розробка системи його захисту та виправдання;

3) керівництво та здійснення культової діяльності;

4) контроль та здійснення санкцій за виконанням релігійних норм;

5) підтримка зв'язків з світськими організаціями державним апаратом.

Поява релігійних організацій об'єктивно обумовлена розвитком процесу інституціоналізації, одним із наслідків якого є посилення системних якостей релігії, поява особистої форми опредмечування релігійної діяльності та відносин. Вирішальну роль у цьому процесі відіграло виділення стійкої соціальної верстви, що протистоїть масі віруючих — служителів культу, які стають на чолі релігійних інститутів і які скупчують у своїх руках всю діяльність по виробництву, трансляції релігійної свідомості та регуляції поведінки маси віруючих.

У розгорнутій формі релігійна організація являє собою складний соціальний інститут. Внутрішня структура такого інституту є організаційно сформована взаємодія різноманітних систем, функціонування кожної із яких пов'язане з формуванням соціальних організацій, які також мають статус соціальних інститутів, зокрема, на рівні церкви вже чітко поділяються на керівну та керовану підсистеми.

Дослідники релігії виділяють чотири основні типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ та деномінація. Церква — це тип релігійної організації зі складною суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодій між священнослужителями та віруючими, що здійснюють функції вироблення, збереження та передачі релігійної інформації, організації, координації релігійної діяльності та контролю за поведінкою людей.

Секта виникає як результат відокремлення від церкви частини віруючих та священнослужителів, як результат зміни віровчень та культу.

Харизматичний культ можна розглянути як один із різновидів секти. Особливість харизматичного культу пов'язана з процесом його формування.

Деномінація — це перехідний тип релігійної організації, який залежно від характеру виникнення та тенденції еволюції має риси церкви та секти.