Розділ І. Релігієзнавство як наука

Розділ "Географія релігії" має, на жаль, поки що незначний доробок. Ця дисципліна проходить етап становлення, вона є базовим гуманітарним курсом релігієзнавства. Цей розділ дає студентам необхідні знання про основи науково-методичних положень системного дослідження географії релігії, на основі ретроспективного аналізу показано сучасну картину територіальної організації світових, регіональних та сучасних неорелігій.

Розділ "Релігія в історії України". Розділ покликаний дати студенту знання про первісні вірування наших предків, про місце і роль різних конфесій, насамперед православ'я і грекокатолицизму в історії та культурі українського народу. Значна увага приділяється розкриттю значущості релігійного чинника в національному та духовному відродженні України, з'ясуванню особливостей нинішнього стану міжконфесіональних відносин, відносин держави і церкви.

Таким чином, вивчаючи релігієзнавство як учбову, філософську дисципліну, інтелігентна людина, крім своєї спеціальності, має збагатити свій розум гуманітарними знаннями. А тому без фахівців з філософії та релігієзнавства годі й сподіватися, що ми зможемо підготувати гуманітарно розвинуте покоління нової України, яке буде толерантно ставитись до іншої точки зору на походження Всесвіту і життя, збагатить себе знаннями про різні філософські, релігійно-етичні і культурні системи і буде впливати на конструктивний аналіз нового періоду в житті людства.

Релігієзнавство як самостійна дисципліна зовсім недавно з'явилось в учбових планах вузів. Це пов'язано з усвідомленням потреби більш об'єктивного підходу до змісту релігії та ролі в суспільстві, подолання багатьох забобонів у ставленні до релігії та церкви, пов'язаних з кілько десятирічним пануванням державного атеїзму. Не можна не бачити й певного потягу суспільства до релігійних цінностей. З іншого боку, цей потяг до релігії та церкви здебільшого не відповідає глибині та силі свого предмета — значною мірою це лише мода, в кращому випадку — пошук віри зневірених людей, в якому дуже дається взнаки невігластво, мало-освіченість в релігійних справах, невміння жити релігійним життям.

Учбовий курс релігієзнавства невеликий, тому виникає потреба значно обмежити його предмет. Найбільшу увагу буде приділено вивченню історії релігії як досить пізнавальному та цікавому розділу, а також деяким найбільш важливим філософсько-релігійним питанням.

Завданням цього курсу є розвиток гуманітарної загальної освіти; це загальноосвітній ознайомчий курс, який має на меті привернути увагу до релігії як такої, висвітлити її роль у житті суспільства і окремої людини, зорієнтувати в питаннях різноманітності релігійних конфесій, їх походження, історії, сучасного стану і взаємних стосунків особливо ж у питаннях релігійного досвіду власного народу та історично пов'язаній з ним релігії.

§1. Релігія як предмет дослідження та структура сучасних релігій

Поняття релігії. Слово "релігія" перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке відноситься до чогось вищого, святого, надлюдського у людському житті. Це вище, абсолютне, має загальну назву Бога або Божества, хоча кожна окрема релігія має свої власні імена цієї вищої сили. Можна сказати, що не існує релігії без Бога, тобто якого-небудь уявлення про Бога, Бог є початок і сенс будь-якої релігії.

Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми і принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою ґрунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов'язані із відношенням її до Абсолютного.

Таким чином, поняття релігії безпосередньо пов'язане з поняттям Бога. Не заглиблюючись у філософське або богословське трактування цієї проблеми, підкреслимо, що Бог є перш за все Абсолют, який стоїть вище будь-яких людських або природних сил, здібностей, якостей та відносин. Він надприродний, надреальний. Він породжує природу, породжує все — тому він не є нічим з того, що сам породжує. Бог є трансцендентним, тобто потойбічним, таким, що не міститься в межах даного замкненого кола свідомості (іманентного). Тому людина не може відкрити Бога, "побачити його", пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритись людині, може перейти цю грань між трансцендентним і іманентним, тим більше, що не будучи сам творінням, Творець залишає в кожному своєму творінні маленьку частину себе.

Теологія і наука багато віків шукають докази як за, так і проти існування Бога. Але висновком цих пошуків є те, що ці докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, та вони не потрібні людині, яка вірує. Ще І.Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Релігія існує багато віків, мабуть, так довго, як існує людство. За цей час воно виробило безліч різновидів релігій. Своєрідні релігії існували у Древньому Світі у єгиптян та греків, вавілонян та євреїв. У наш час широкого розповсюдження набули так звані світові релігії: буддизм, християнство та іслам. Крім того, продовжують існувати національні релігії.

Протягом довгого часу продовжуються спроби з'ясувати, що ж являє собою релігія, які її суттєві характеристики набули форму спеціальної галузі знання релігієзнавства. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її побудови та різні компоненти, численні виявлення релігії в історії суспільства та у сучасну епоху, ЇЇ роль у житті окремої людини, конкретних суспільств та суспільства взагалі, взаємозв'язок та взаємодію з іншими галузями культури.

Релігієзнавство — це комплексна галузь людських знань. Воно сформувалося як результат зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки.

Історично першою формою релігієзнавства є теологія — учення про Бога в католицькій та протестантській традиції, про богослов'я як науку, про прославлення Бога за православною традицією. Теологія, або богослов'я, виникає із спроби пояснити загальні положення тієї чи іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах та постановах соборів, та догматичні формули на мову понять, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Теологія також має багато відділів: догматика, моральне богослов'я, екзегетика, літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія, яка вивчається в духовних учбових закладах, безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вона вивчає релігію та різні форми релігійного життя з точки зору їх практичного використання. Наука про релігію намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів з точки зору його історичного розвитку та сучасного стану, Богосдовсько-теологічний підхід до релігії — це підхід до релігії з середини, з позицій самої релігії. Основою такого підходу є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина. Не-релігійній людині вона просто недоступна.

Характерною для богословсько-теологічного релігієзнавства є концепція релігії, що подана у книзі відомого православного богослова та священнослужителя Олександра Меня.

О.Мень обстоює твердження про надприродність релігії. Релігія, з точки зору О.Меня, є відповідь людини на виявлення Божественної сутності. Релігія є силою, що зв'язує світи, міст між тваринним світом та Духом Божественним. Цей зв'язок органічно випливає з природного прагнення людської душі до спорідненої з нею, але такої, що перевищує Божественні субстанції.

Цей зв'язок, вважає О.Мень, здійснюється перш за все за допомогою особливого виду духовного пізнання — релігійного досвіду. Релігійний досвід можна у самих загальних рисах визначити як переживання, що пов'язані з відчуттям реальної присутності у нашому житті, у існуванні усіх людей та всього Всесвіту якогось Вищого початку. Кінцева мета богословсько-теологічного підходу — це захист та виправдання релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини та людства взагалі.

Богословсько-теологічному підходу до релігії, як до підходу "зсередини", протистоїть філософський та науковий методи роз'яснення релігії, як підходи "іззовні" — богословсько-теологічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного віровчення як початкової та безперечної істини.

Для філософської методології властиві універсалізм та субстан-ціалізм, філософія прагне з'ясувати всі явища та процеси дійсності з точки зору виявлення їх загальних принципів та законів, визначення "сутності" речей, процесів та явищ. їй характерний критичний підхід до всіх явищ дійсності, у тому числі і до релігії. Філософія, на відміну від теології, не задовольняється прийняттям на віру, все ставить під сумнів. Це не значить, що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних підвалин людського буття. Філософи беруть під сумнів для того, щоб перевірити, наскільки міцні ці людські установлення, позбавитись тих з них, які виявили свою неістинність, а ті, які витримали перевірку, — поставити на більш міцний щабель знань. Реально ж філософія являє собою велику кількість вчень, шкіл, течій та напрямків. Існує напрямок релігійної філософії, у якому засобами філософської методології досягається така ж сама мета, що і у богословсько-теологічному підході до релігії. Разом з релігійною філософією у XVII—XVIII століттях зароджується філософія релігії. У філософії релігії також набуває перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або іншого напрямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософії релігії існує деїзм, що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого пов'язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі та культурі.