Розділ «4. Виникнення та розвиток соціології релігії»

Дві особливості характеризують в загальних рисах цей підхід. По-перше, це підхід, спрямований на вияснення того, що являє собою релігійна організація людського життя, тобто не вузько спеціальний, коли проблема зводиться до дослідження самого по собі релігійного феномена релігія не як самоціль, але як феномен людського життя, як аспект, який пов'язаний з цілим і дозволяє глибше зрозуміти саме це ціле — людину. І по-друге, Парсонс виходить з того, що визначення релігії вимагає міждисциплінарного підходу, беручи до уваги особливості релігії як предмета вивчення. Він констатує, що щонайменше в три з чотирьох основних систем, конституюючих людське життя, входить релігія і в кожній з них виконує певні функції. Це три системи, які надбудовуються над біологічною системою організму: І) система особистості; 2) соціальна система групи (суспільства); 3) система культури. Релігія знаходиться на межі системи культури і соціальної системи, через неї цінності культури переходять в життя суспільства. І через неї цінності культури, сприйняті суспільством, інтералізуються особистістю Оскільки це так. соціологія релігії повинна контактувати з антропологією і психологією. Ллє це ще не все. Релігія обіймає також традиції, яких дотримується та чи інша група, і тому вона являє собою історичний феномен. Вона повинна розглядатися у контексті еволюціонуючого суспільства, яке підвищує свою адаптивну здатність в результаті функціональної диференціації і ускладнення соціальної організації. Парсонс виділяє три типи суспільства: примітивне (диференціація відсутня); перехідне (з'являється писемність, соціальна стратифікація, культурна легітимація; економічна підсистема відокремлена від політичної); сучасне, характерні риси якого — відокремлення правової підсистеми від релігійної, формування адміністративної бюрократії, ринкова економіка, демократична система виборів.

Релігія на рівні індивідуальної системи, яка складає особистість

Оскільки цей рівень містить у собі і початкові стадії індивідуального розвитку, він дає можливість зрозуміти функції релігії у процесі розвитку способу існування людини, тобто відповісти на питання — якими є джерела і шляхи розвитку релігійної поведінки індивіда. В поведінці людини небагато чисто біологічного, вона визначається не інстинктами, чітко генетично детермінованими зразками поведінки, і тому більш пластична, володіє свободою вибору на основі запропонованих культурою зразків поведінки, тобто в значній мірі людина створюється, формується іншими людьми і в першу чергу тими, котрі жили до нас. Це велика перевага в порівнянні з тваринами, але вона має і зворотний бік. Дитина безпомічна, нею не керують інстинкти, вона повинна навчитися володіти своїм тілом, контролювати емоції і спрямовувати свої дії. Для продовження роду людського необхідний соціальний порядок. Дитину треба годувати, вчити поводити себе відповідно до умов фізичного та соціального середовища існування. Тепер кожний новий досвід збільшує можливість вибору і разом з тим тягне за собою вагання, нерішучість, бездіяльність. Так перед кожним виникає загроза хаосу. Дитина потребує керівника, дороговказу, котрий би володів не тільки специфічними інструкціями відносно поведінки в даній на цей момент ситуації, але й прищеплював здатність до узагальнення (генералізації), розрізнення типів ситуацій, в яких можна застосувати раніше знайдені способи поведінки. Цей процес генералізації, абстрагування, виділення деяких зразків ситуацій і дій продовжується протягом всього життя людини і складає частину культури, в яку входить і безперервний розвиток індивіда. Зразки поведінки, які приймаються багатьма, розробляються в умовах конкретного суспільства. Вони являють собою ті стропила, той каркас, в якому індивід усвідомлює себе як особистість і свої відносини з тими, хто знаходиться поряд. Ці зразки попереджають хаос нічим не обмеженого вибору дій, встановлюють їх напрямки, завдяки яким може бути знайдений їх сенс і можуть бути передбачені наслідки. Іншими словами, особистість живе у світі, який вона в значній мірі створює для себе у спілкуванні, діалозі з тими, хто разом з нею живе в цьому світі і розділяє властиві йому зразки поведінки. Ця здатність до узагальнення реалізується не тільки у створенні зразків поведінки у повсякденному житті, але і в контексті життя людини, яке вписується в рамки універсума. Отже, кожний індивід живе в трьох світах, специфічним чином функціонуючи в кожному з них: в природному середовищі (як біологічний організм); у світі повсякденного життя, створюючи стосовно його потреб і масштабів орієнтири і зразки поведінки, які допомагають індивіду зрозуміти сенс його існування; і нарешті — в ідеальному світі, який містить в собі зразки, які виходять за межі повсякденної реальності. Релігія являє собою намагання пов'язати ці три світи в єдине осмислене ціле. Отже, вона розглядається в рамках "системного функціоналізму" в першу чергу як вирішення кінцевих, межових проблем людського існування. Це функціональне визначення може бути ілюстроване великою кількістю варіантів, в кожному з яких підкреслюється якийсь аспект цього складного феномена.

Релігія на рівні соціальної системи