Пересідаючи з одного стільця на інший та ідентифікуючись з різними частинами своєї особистості, клієнтка вела діалог від їх імені.
Діалог буде продовжуватись до того часу, поки не відбудеться інтеграція, яка виявиться у відчутті внутрішньої узгодженості й цілісності, що надасть клієнтці сил керувати своїм життям у подальшому.
Проекція протилежна інтроекції. Як правило ці два механізми доповнюють один одного. Межа між власним "Я" клієнта і середовищем зміщується у бік середовища. Проекція – це тенденція переносити власні помилки і відповідальність за те, що відбувається всередині "Я", на інших, на навколишнє середовище. Наприклад, клієнт може ображатися, гніватися на консультанта, реагуючи на нього не як на людину, а як на спроектовані на нього власні почуття. При проекції людина відчужує властиві їй якості, оскільки вони не відповідають її "Я-концепції". Утворені в результаті проекції діри, заповнюються інтроектами. Так, невпевненій у собі людині здається, що всі помічають її помилки.
При роботі з проекціями основне завдання полягає в тому, щоб повернути людині почуття, думки, перенесені на консультанта чи на інших людей. Наводимо приклад роботи консультанта з проекцією.
Техніка проходження по колу застосовується в груповій психотерапії, коли член групи в грі-експериментуванні просить конкретних учасників групи або всю групу висловитися про нього. Інший варіант – сам член групи, йдучи по колу, висловлює власні почуття учасникам групи. Відомий прийом з роботи Ф. Перлза, коли він запропонував студенту, який відчував страх, виступити перед великою аудиторією, пройтись по аудитори і подивитися в очі кожній людині. Після цієї процедури тривожність помітно знизилась. Техніка проходження по колу особливо ефективна в консультативній роботі з механізмом проекції.
Ретрофлексія – поворот на себе ("звернення назад на себе") – спостерігається в тих випадках, коли які-небудь потреби не можуть бути задоволені із-за блокування соціальним середовищем, і тоді енергія, призначена для маніпулювання у зовнішньому середовищі, спрямовується на самого себе. Такими незадоволеними потребами або незавершеними гештальтами часто є агресивні почуття.
При ретрофлексії межа між особистістю і середовищем зміщується в бік особистості. Всі зусилля таких клієнтів спрямовані не на боротьбу із зовнішніми труднощами, а на самоосуд, самозвинувачування. Клієнт виходить на контакт з навколишнім середовищем, але потім повертає сам собі те, що було спрямовано назовні. Емоції, реакції, дії, які адресувалися іншим людям, змінюють напрямок і повертаються до суб'єкта. Наприклад, клієнт б'є себе кулаком по коліну, коли гнівається. Ретрофлексія виникає також тоді, коли клієнт не може відреагувати зовні на ті емоції, що в нього накопичилися. Так, дитина, яку образили батьки, не може проти них проявити свій гнів, вона придушує його. Але енергія гніву не зникає, вона тільки змінює свою спрямованість, перетворюється в аутоагресію, а потім і у почуття провини. Вищою формою ретрофлексії є самогубство, коли людина вбиває себе, замість того, щоб помститися людям, які змусили її страждати. Вважається, що багато психосоматичних хвороб є результатом ретрофлексії.
Наведемо приклади вправ, що використовувались у практиці Ф. Перлзом:
Вправа 1. Спробуйте дійсно зрозуміти, що запитуючи себе "про щось", ви задаєте ретрофлексивне питання. Ви не знаєте відповіді, бо в протилежному випадку ви не задавали б питання. Хто у вашому оточенні знає, або повинен був би знати? Якщо ви можете визначити хто це, то чи можете ви відчути, що хотіли б задати своє питання не собі, а йому (їй)? Що утримує вас від цього? Соромливість, страх відмови, небажання виявити своє неуцтво?
Вправа 2. Розгляньте самоосуд, ви знайдете тут неістинне почуття провини, а лише удаване почування себе винним. Спрямуйте докір тому, кому він реально адресований. Кого ви хочете докорити? Кого ви хочете змінити? У кого ви хочете викликати почуття провини, вдаючи, що відчуваєте його самі?
Приклад роботи з ретрофлексією. На сеансі групової терапії жінка поскаржилась на те, що вона погана мати, господиня, дружина. Керівник запропонував їй вибрати із групи присутніх тих, хто міг би зіграти ролі її чоловіка і двох дітей. Жінка повідомила учасникам групи типові для її членів сім'ї висловлювання, що стосувалися її. "Члени сім'ї" за проханням керівника підійшли до неї і, підсиливши інтонацію, промовляли: "Допоможи мені!", "Що сьогодні на вечерю?", "Послухай мене!", то жінка промовила, плачучи: "Залиште мене в спокої". В цьому випадку гнів, спрямований на "членів сім'ї", які весь час від неї щось вимагали, був ретрофлексований і перетворився в почуття провини.
Психотерапія ретрофлексії пов'язана з поверненням до істинної емоції. Консультант, працюючи з почуттям провини клієнта, допомагає йому виразити це почуття, потім допомагає відновити агресивний компонент почуття, після чого у клієнта виникає аутоагресія, а вже потім розвертають напрямок агресії, яка стає гетероагресією. Це непростий і довготривалий процес.
Дефлексія. Під дефлексією розуміють ухилення від реального контакту, коли зберігаються тільки зовнішні атрибути взаємодії при відсутності внутрішнього змісту. Цей механізм, застосовується клієнтом для зняття емоційної напруги. Звичайною формою дефлексії стають: світські розмови, надмірна балакучість, ритуальна поведінка, втеча від прямого погляду в очі співрозмовника, тенденція до зглажування конфліктних ситуацій. Клієнт, для якого характерна дефлексія, уникає безпосереднього контакту з іншими людьми, проблемами і ситуаціями. Крайній вияв відходу від контакту із середовищем – ізоляція.
Психотерапія дефлексії спрямована на стимулювання спонтанних проявів клієнта, виявлення відходу від контакту. Наприклад, можна застосувати таку вправу. Вправа "Рибки-актинїї". Група поділяється на дві підгрупи – одна грає рибок, інша – актиній. Рибки можуть плавати між актиніями. А ті можуть хапати або не хапати рибок, утримувати (як завгодно довго) або відпустити рибок, захоплювати ще. Рибка може вириватися або залишатися. При цьому актинії не сходять зі свого місця. Дія триває декілька хвилин. Після цього актинії і рибки міняються ролями.
Обговорення: ким бути легше – актинією чи рибкою, чи хотілося хапати і утримувати, чи хотілося бути схопленим і утриманим, хто залишився не захопленим, хто нікого не захопив.
У гештальт-терапії прийнято поділ технік на дві групи: техніки діалога і проективні техніки. Техніка діалога – це робота, яка здійснюється на межі контакту між клієнтом і консультантом. Останній відслідковує механізми переривання і виносить свої емоції та переживання, як частину середовища, що оточує клієнта, на межу контакту. Друга група технік – проективні техніки – використовуються для роботи з образами, сновидіннями, уявним діалогом, "частинами особистості". Чітке розмежування цих технік можливе лише в теорії, а в практичній роботі вони тісно взаємопов'язані.
Найбільш відомі техніки: техніка "порожнього стільця", техніка роботи з протилежностями (полярностями), техніка проходження по колу, техніка експериментального посилення, човникова техніка, техніка розігрування ролей, техніка концентрації (фокусування усвідомлення), техніка діалогу з частинами тіла, техніка роботи зі сновидіннями.
Працюючи з вище зазначеними техніками, консультант покладається на важливий принцип – відповідальність за зміни лежить на клієнті, а консультант допомагає йому розширити зону усвідомлення власних переживань, використовуючи активні інтервенції, фрустрації, експериментування.
Багатоманітні техніки гештальт-терапії в процесі психоконсультування спрямовані на психологічну підтримку особистості, на формування здатності жити сьогоденням, а не минулими чи майбутніми проблемами. З цим положенням вчені пов'язують як переваги, так і очевидні обмеження концепції. Розглянемо наступні обмеження:
• 1) гештальт-терапія недооцінює когнітивні аспекти особистості клієнта, орієнтує його лише на теперішні переживання;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Консультативна психологія» автора Булах І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Консультування в межах гештальтпсихології“ на сторінці 4. Приємного читання.
