Розділ «НА ДНІ»

Він розгубився й замовк. Проста й немудра відповідь обеззброїла його.

— І русалку теж я підіслала, — посміхаючись, додала Марина.

— Гм… виходить, я — сом?

— Ні, ви не сом. А от легковажності не позбавлені.

Вальс кінчився. Джіммі мовчав, і на обличчі його було страждання.

— Ходімте погуляємо! — запропонувала Марина і взяла його під руку.

Вони проминули кілька залів і ввійшли в крайню кімнату з прозорою стіною. За стіною чорніла морська безодня. Кілька рибок блимнули проти світла срібними боками і зникли в підводній темряві.

— Ще й досі сердитесь? — запитала Марина. — Негарно так довго супитись, коли вам кажуть правду. Хіба вас мати не вчила бути самокритичним?

Джіммі не міг згадати, щоб мати коли-небудь навчала його таких речей, та він взагалі ні про що не думав. Дівчина і вино зовсім затуманили йому голову. Він рішуче повернувся до неї, глянув у її темні очі, в яких стрибали пустотливі чортики, і задихаючись прошепотів:

— Я люблю вас, Марино!

Дівчина перелякано закліпала очима, але швидко опанувала себе:

— Краще поговорімо про щось інше! Розкажіть мені про себе.

— Марино! Ви звинувачуєте мене в легковажності, а подумайте, чи не легковажно ставитесь самі до мене?

— Анітрішечки. Ми знаємо одне одного тільки з учорашнього дня. Я ще не розібралась у власних почуттях, а ви вже вимагаєте, щоб я вірила вашим словам. Хіба де не легковажно?

Джіммі остаточно розгубився. Чимало дівчат зустрічав він на своєму віку, але жодна з них не розмовляла з ним так просто й відверто.

Марина, мов угадала його почуття, знову взяла Джіммі під руку:

— Давайте потанцюємо! На сьогодні ви вже, здається, сказали все…

Танцювали до пізньої ночі, аж поки над ними не почали жартувати. Джіммі був зачарований. Поряд з цією розумною і дотепною дівчиною він здавався жалюгідним і нікчемним. Марина говорила про музику, літературу, живопис. Згадувала імена, про які Джіммі навіть не чув. Щоб хоч що-небудь сказати, він вставив якось фразу: мовляй, дуже любить Ветховена; а потім довго тремтів: що буде, як вона спитає про якийсь із його творів. Адже крім сумнівних попурі та фільмових бойовиків, ніякої іншої музики Джіммі зроду не слухав. Багато з того, про що розповідала Марина, він просто не міг зрозуміти. Тому й мовчав, час від часу глибокодумно похитуючи головою. Колись Джіммі був про себе непоганої думки, а тепер йому доводилось викручуватись, щоб приховати свою некультурність. Дівчина подобалась йому, і було б дурістю втратити її тільки через те, що він не розуміється на мистецтві.

Отже, цей день приніс Джіммі нове хвилювання, яке довго не давало спати і яке й надалі відіграватиме чималу роль у його фантастичному другому житті.