Розділ «САМОПОЧУТТЯ ХОРОШЕ»

Не хотілось Бентаму кидати Атоммена самого. Геофізик за цей час так звик до нього, що доля Джіммі турбувала його, мов справжнього батька, у якого неслухняний і непосидющий син.

— Нудно мені буде без тебе, — визнав Джіммі.

— Ну, ти не з тих, хто довго нудьгує. Будуть у тебе і друзі, й розваг досхочу. А потім… ти ж сам торочив, що я тобі надокучив.

— Краще, коли надокучають, ніж не мати з ким словом перекинутись.

— Знайдеш, з ким, знайдеш. Наші люди не зоставлять тебе самого. Ну, ходімо трохи відпочинемо, бо увечері ніколи буде.

Того дня мешканці будинку, де оселився Джіммі, влаштовували на його честь урочисту вечерю.

Відпочивши в своїй кімнаті, Джіммі задоволено вбрався в новий костюм. Крутячись на всі боки перед дзеркалом, він не міг намилуватись легкістю та еластичністю тканини, що мінилася м’яким темно-синім блиском воронованої сталі. Сорочка була з посрібленого полотна і чудово гармонувала з костюмом.

Геофізик, заскочивши додому, теж повернувся не менш елегантний.

— Оце дивлюсь на себе та й думаю, — зустрів його Джіммі, у якого після сну був особливо веселий настрій, — парубок я хоч куди, і не виключена можливість, що сподобаюсь якій-небудь комуністці, хоч я сам і капіталіст. Зло тільки розбирає, коли гляну на свій зріст. Колись мене вважали високим, а перед вами я — мов підліток.

— Даремно хвилюєшся. У тебе середній зріст. Скільки сантиметрів?

— Сто вісімдесят.

— От бачиш! А я всього на десять сантиметрів вищий за тебе. Ну, зібрався? — Бентам глянув на годинник і раптом щось згадав: — Все забуваю. Дай я перепишу пісню!

Він зняв з руки Атоммена, який нічого не міг второпати, подарований йому годинник, відстебнув свій і поклав їх поруч на долоні. Потім відтяг головки ключиків, і в кімнаті полинула та дивна арія, яка колись розбудила й так здивувала Атоммена в транспортній ракеті. Мікроскопічний магнітофон нового годинника записував арію на свою стрічку.

— Майстри ж ви прикрашати собі життя, — обізвався Джіммі, — коли вигадали такий годинник, щоб будив вас уранці музикою. Але я особисто записав би собі який-небудь військовий марш у виконанні духового оркестру. Мене таким тендітним голосочком не розбудиш.

— Це моя улюблена пісня, — відповів Бентам. — Я записав її не для того, щоб будила мене. Чуєш цей голос? Ото співачка була, друже мій! Цю жінку… я колись кохав…

— Ну, і що ж з нею трапилось? — запитав Джіммі.

— Нічого незвичайного, — гірко всміхнувся Бейтам. — Вийшла заміж за іншого.

— Значить, трагічна любов і в комуністичному суспільстві є?

— На жаль, є! Людина навчилась розтоплювати віковічну кригу на цілих континентах, а такого засобу, щоб вмить розтопити біль сердечний, так і не винайшла.

Бентам задумливо прислухався до голосу співачки. Коли пролунали останні акорди супроводу, він пристебнув годинник на руку і встав: