Розділ «САМОПОЧУТТЯ ХОРОШЕ»

Так і не згадавши, зітхнув і навмисне недбало промовив:

— Пхі! Ось я ще разів зо два піднімусь у повітря, побачиш тоді, що значить мертва петля. А це що — дурниця!

Бентам лукаво всміхнувся і поляскав його по плечу:

— Ну, ходімо! З завтрашнього дня почнеш ходити на курси. І літатимеш, скільки тобі влізе.

Всю дорогу Джіммі мовчав. Кошмар скаженого польоту не давав йому спокою. Він марно сушив собі голову, намагаючись розгадати таємницю приземлення літака і порятунку. Впертість і пиха не дозволяли йому запитати про це в Бентама. А той наче й не помічав нічого, без угаву розповідаючи щось смішне. І тільки коли сіли в ресторані за стіл пообідати, геофізик обережно запитав у Атоммена, чому він такий стурбований.

— Так, думаю, — знехотя відповів той.

— Джіммі Кук, — усміхнувся Бентам. — Ти не розсердишся, коли я тобі скажу щось?

— Чого я маю сердитись?

— А я помічав, що ти сердишся, коли тобі кажуть правду в вічі. Думаю, навряд чи ти зможеш сам розібратися в тому, що сталося з тобою в повітрі. От я й хочу пояснити. Інструктор, коли побачив, що ти літаєш добре, зайнявся чимось своїм, а я скористався цим і пожартував трохи з тобою. А тепер жалкую… Не треба було цього робити. Я щиро каюсь і обіцяю більше так не жартувати з тобою. Не гнівайся на мене. Я й сам не знаю, як воно вийшло.

— Ну, так що ж ти такого зробив?

— Цими учбовими літаками можна керувати і з землі, по радіо. Я не попередив тебе, що вимкнув управління, і почав водити твій конвертоплан. Мертві петлі — теж моя робота. Хотів трохи налякати тебе і збити пиху. Ти дуже злякався?

— А ти й радий? — похмуро відповів Джіммі.

— Не радий, а шкодую.

Джіммі спробував проковтнути образу:

— Нічого. Прощаю тобі… Але уяви собі, що в мене хворе серце…

— Про серце я не турбувався, — зареготав Бентам. — Боявся тільки, щоб ти з переляку чого не накоїв…

— Ба який! Даремно боявся! Як бачиш, мене злякати не так просто! І Все-таки, погодься, що це не робить тобі честі. Лякати мене чимось, чого я не знаю!

— Я цілком погодився з тобою і попросив пробачення.

— Так ти, значить, завтра вже відлітаєш? — змінив розмову Джіммі. — А чом не візьмеш і мене з собою?

— Я радий би взяти, але це не на користь тобі. Час уже стати самостійною людиною. А я прилітатиму хоч двічі на місяць, а по відеофону можемо розмовляти навіть кожний вечір. Аби твоя ласка.