Розділ «САМОПОЧУТТЯ ХОРОШЕ»

— Дуже просто, — всміхнувся геофізик. — Якщо вона тобі потрібна, підеш у службу розподілу, і там дадуть.

— Що значить, «якщо потрібна»? Я, наприклад, відчуваю, що потрібна.

— Навряд. Ти хочеш її мати просто так. А я кажу про службову або спортивну необхідність. Ну, а гелікоптер чи конвертоплан дають кожному.

— А чому ж тобі не дали? Ти ж геофізик! Наскільки я зрозумів, твоя робота пов’язана з тривалими подорожами.

— Є, дорогенький, є і в мене машинка. Та ще й яка! Всюдихід, останнє слово техніки. Він зараз там, на острові Шарко.

— А чому ти не візьмеш собі тут конвертоплана?

— Бо не треба. Якщо поспішаєш — транспорту скільки завгодно. Навіщо зайвий клопіт. І взагалі… Мені приємніше ходити вулицею пішки.

Джіммі нічого не зрозумів. Мати можливість одержати персональний літак — і добровільно відмовитись од нього!

— Колись у Нью-Йорку, здається ж, у твій час ходили трамваї, — вів далі Бентам. — Вуличні маленькі поїзди. Були? Ну, я певен, що ніхто з вас не виявляв бажання мати персональний трамвай. Так і ми тепер.

— Невдалий приклад ти вибрав, — засміявся Атоммен. — Колись власники трамваїв робили на цьому непоганий бізнес. І я б теж не відмовився бути таким власником.

— Маєш рацію. Приклад невдалий. Та я бачу, що ми з тобою ніколи не знайдемо спільної мови. До того ж хочеш придбати персональний літак, а не тямиш ні як він збудований, ні як ним керувати. Гаразд. Ходімо! Навчу тебе хоч цього…

Зайшовши в найближче метро, вони поїхали на Лонг Айленд. У східній частині цього великого довгастого острова, де колись уздовж усього пляжного берега біліли вілли нью-йоркських мільйонерів, серед величезних курортних готелів тепер зеленів широкий спортивний парк. Сюди й потяг Бентам свого підопічного. Тут містилась одна з численних міських учбових аероплощадок, куди діти й підлітки приїздили вчитися майстерності пілотування.

— Запишіть, будь ласка, цього товариша на початковий курс, — звернувся Бентам до інструктора. — І не соромтесь показувати йому навіть найпростіше, бо він не має елементарного уявлення про техніку.

— Що ви кажете? — здивувався інструктор. — Справді? Не може водити літака? Цієї ж премудрості вчаться ще в дитинстві!

— Він у дитинстві іншого вчився, — двозначно сказав геофізик і всміхнувся. — Ну, дайте нам якусь машину, я проведу з ним перший урок.

Інструктор, високий літній чоловік, знизав плечима, так нічого й не зрозумівши, але з ввічливості не допитувався.

— У мене лишився тільки один конвертоплан, — сказав він. — Інші машини в ходу. Погода хороша, і дітвору не заженеш додому. Нічого не зробиш. Молодість. Ну, прошу!

І повів їх попід довгою приземкуватою спорудою до аероплощадки, де стояв самітний конвертоплан. Його видовжений фюзеляж блищав проти сонця, мов щойно витягнута з води величезна рибина.

— Ого, та це ветеран! — промовив Бентам, окинувши критичним оком літак.

— Ви на модель не дивіться! — образився інструктор. — Машина в чудовому стані.