Розділ «САМОПОЧУТТЯ ХОРОШЕ»

— Хіба люди дотримуватимуться такого порядку, якщо все безкоштовно?

Бентам засміявся:

— Дотримуються, аякже! Не забувай, що люди тепер не схожі на тебе.

— Ти весь час підкреслюєш, що я з іншого світу! — образився Атоммен. — Не такий уже я й поганий.

— Я не кажу — поганий, а кажу — не схожий на сучасних людей. Ну, ходімо, запишу тебе в магазини, де братимеш продукти, одяг і все необхідне.

Вулиця виходила на велику площу. Потік автомашин то віялом розходився в бічні вулиці, то зникав під землею, щоб виринути на протилежному кінці площі. З одного боку площі височіла величезна, вигнута дугою споруда.

— Що це таке? — запитав Джіммі, вражений гігантськими розмірами споруди.

— Центральна академія кулінарного мистецтва.

— Якого мистецтва?

— Кулінарного. Готує спеціалістів харчування.

— Цебто поварів з вищою освітою? Так, чи що? — зареготав Джіммі. — Що ж, непогано… Ви вмієте догоджати своєму пузові.

— Що за вирази! — поморщився Бентам. — Ми, друже, не про шлунок дбаємо, а про здоров’я людини, про її всебічний розвиток і красиве життя. А їжа займає в цьому піклуванні одне з найважливіших місць. Я певен, що ці «повари», як ти їх називаєш, знають будову й потреби людського організму краще від будь-якого найвизначнішого лікаря-фізіолога твоїх часів. Глянь туди! — вказав Бентам на групу молоді, яка комусь аплодувала. — Бачиш отого літнього чоловіка, що спускається сходами вниз? Це — академік Грінвуд, лауреат всесвітньої премії. Один з найбільших спеціалістів кулінарного мистецтва земної кулі.

— Ага! Шеф-повар планети! — Джіммі збирався пожартувати, та раптом спало на думку щось інше: — Ех, устав би оце з могили мій дід та побачив, якою повагою користуються повари. Лауреати, овації… Він був поваром і так і вмер, бідолаха, біля плити в портовій таверні. А нагородами йому правили кулаки та лайка матросів. Ні, ви таки вмієте жити. Це я змушений визнати.

— Людина живе один раз, через те мусить зробити свій шлях якомога ширшим і кращим, — сказав Бентам. — Але, мені здається, ти не все розумієш. Дбати про їжу та відпочинок — це піклування про здоров’я і довголіття людини. А смисл життя — зовсім не в цьому.

— А в чому ж?

— Бути якнайкориснішим суспільству, внести якомога більший особистий вклад у загальнолюдський прогрес.

— Ну, це не нове. Вчителі говорили такі речі і в наші часи.

— Так, але тоді нічого цього не можна було здійснити, бо все життя людини було заповнене турботами про власне існування. А ми тепер майже не маємо їх.

Джіммі не звик замислюватись над моральними проблемами, і ці слова не справили на нього ніякого враження. В цю мить він захоплено спостерігав, як у центрі площі, мов чайки на острові, сідали й здіймались у повітря гелікоптери, колеоптери, конвертоплани та інші літальні апарати, назв яких він не знав. Конвертоплани вражали його своєю властивістю швидко повертати потужні пропелери в різні боки. Але найбільше подобались Атоммену маленькі гостроносі колеоптери. Зовні вони скидалися на снаряд з розташованими спіраллю навколо корпуса рухомими крилами і використовувались переважно в службових та спортивних цілях. Колеоптери злітали й приземлялись вертикально з невеличкої стартової площадки, а їх звичайна швидкість у кілька разів перевищувала швидкість звука. На такому колеоптері літав і Джіммі Кук, побувавши разом з друзями в найвіддаленіших куточках земної кулі. Він і досі ніби відчував блискавичну швидкість цих машин.

— Слухай, Бентам, як можна придбати таку машинку? — показав Джіммі на колеоптер.