Розділ «1:0 НА КОРИСТЬ КОМУНІЗМУ»

— Не знаю. Якщо напишете мою колишню адресу, то її вже давно немає.

З горем пополам між вибухами сміху нарешті паспорт було виписано, і дівчина встала, щоб вручити його власникові.

— Хвилинку! — вигукнув Бентам, швидко витягаючи з кишені крихітний фотоапаратик, з яким ніколи не розлучався. — Це — історичний момент, і його треба увічнити. Підпишете: капіталіст стає громадянином комуністичного суспільства!

— До того ж добровільно! — зауважив Світозар.

Бентам клацнув кілька разів. Після цього, люб’язно попрощавшись з дівчатами, друзі подалися до служби розподілу квартир. Сивуватий службовець висловив велику радість, що має змогу особисто познайомитися з Джіммі Куком.

— Моя дружина і діти ніколи не простять мені, коли дізнаються, що ви були в мене і я не запросив вас у гості, — звернувся він до Джіммі. — Я знаю, у вас таких запрошень багато, але я дуже прошу, урвіть часину, зайдіть!

— Неодмінно прийду. Велике спасибі, — промовив Джіммі, розчулений люб’язним запрошенням, хутко зметикувавши, що знайомство з людиною, яка займається розподілом квартир, може бути корисним.

— А тепер давайте подумаємо, де вас влаштувати, — діловито озвався службовець. — Ви як скажете, товаришу Бентам? Недалеко від вашої квартири? Там є чудові нові будинки. Я думаю, дамо нашому дорогому гостеві велику квартиру, правда?

— Навіщо? — суворо запитав Бентам. — Хай це буде близько од мене, але дайте звичайну квартиру для одинака.

— Гаразд! Неподалік од вас саме звільнилася така квартира.

Джіммі стояв поруч, і обличчя його то блідло, то вкривалось багровими плямами. А коли вийшли на вулицю, таки не витримав:

— Слухай, Бентам! Чого ти сунеш свого носа, куди тебе не просять? Могли б узяти чималу квартиру!

— Нема потреби..

— Як то — нема потреби? — вигукнув Джіммі. — Мене знають в усьому світі. Приходитимуть відвідувачі. А де я їх прийматиму? І що вони скажуть? Гляньте, мовляв, як дбають про людину, яка повинна наочно переконатись у перевагах комунізму! Погано в вас поставлена пропаганда!

Бентам розсміявся:

— Не хвилюйся, ніхто так не подумає. Зараз на нашій планеті кожен знає свої права на матеріальні блага. Крім того, буде в тебе де й гостей прийняти.

— Ну, гаразд, — не дуже зрадів Джіммі. — Значить, розбредемось тепер хто куди? Правду кажучи, мені з вами було непогано.

— Ми так чи інакше повинні роз’їхатись, — усміхнувся Бентам. — Світозар на свою батьківщину, а мене чекає Антарктида. Тільки ти не заспокоюйся, нашого опікунства ще не скоро позбудешся. А до самостійності все одно пора вже звикати.

Попоївши в ресторані, одностайно вирішили подивитись на нову квартиру Джіммі Кука.

Квартира була-таки по сусідству з Бентамом, на сімнадцятому поверсі п’ятдесятиповерхового будинку. В цьому районі всі споруди були однакової висоти, а широченна вулиця, здавалось, ледве вміщається серед житлових велетнів.