Розділ «1:0 НА КОРИСТЬ КОМУНІЗМУ»

Бентам, зареготавши, ляснув Світозара по плечу:

— Цей хлопчина б’ється не гірше за мене, а й він — теж вчений. Ми любимо такі види спорту, де потрібна сміливість і міцні нерви.

Джіммі промовчав. Він усвідомлював, що Бентам і Лазов — найближчі для нього люди на землі. І сповнився ще більшої поваги до кремезного геофізика, який приваблював його своїм веселим характером, кмітливим, дотепним розумом.

Насамперед вони зайшли в паспортний стіл. За кілька хвилин фотознімки були готові. Джіммі не без задоволення розглядав свій портрет у природних тонах. З фотоательє пішли в реєстраційний зал. Їх знову з усіх боків оточили службовці, майже виключно молоді дівчата. Очевидно, впізнали Джіммі.

— Дайте нам, будь ласка, автограф, товаришу Кук! — лунало звідусіль.

Потішений такою зустріччю, Джіммі розсипався на всі боки усмішками і спритно розписувався в дівчачих блокнотах.

— А ви паспорт дасте? Час уже викреслити мене з списків померлих і приписати до живих.

Дівчата засміялись. Веселий настрій не спадав і тоді, коли одна з них почала заповняти анкету.

— Так ваш батько був власником ресторану? Агов, дівчата, слухайте: власник ресторану!

— А коли ви народились?

— 18 грудня 1926 року, — серйозно відповів Джіммі.

— Ах! — заверещала дівчина. — А тепер 2151-й. Оце так вік! Але знаєте, я б вам не дала стільки — і, лукаво блимнувши на нього, залилась дзвінким сміхом.

— А чим ви займались?

— Писав статті проти комунізму, — випередив його Бентам.

Кожна графа в анкеті та паспорті була приводом для нових жартів.

— Ви одружені? — запитала паспортистка.

— Що ви! — обурився Джіммі. — Я ще такий молодий: мені всього двісті двадцять п’ять років!

— Ваша остання адреса?

— Антарктида, глетчер № 10, на третьому поверсі під кригою.

— І все-таки, що ж писати?