Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Протягом останніх років формується новітній напрямок розвитку моделей місцевого самоврядування – смарт-регулювання, або розумне управління. Смарт-регулювання має привести до скорочення бюрократії та адміністративного навантаження на громадян, при цьому мова не йде про використання суто кількісних критеріїв у процесі місцевого управління. Європейський досвід свідчить, що на рівні окремих міст є чимало впроваджених інноваційних практик у різних сферах. Міста визначають як “smartcity” (розумні міста), якщо на місцевому рівні інвестиції в людський та соціальний капітал, а також у традиційні (транспорт) та сучасні (ГГ) інфраструктури комунікацій сприяють сталому економічному розвитку і високому рівню життя, пріоритетним для них є раціональне використання природних ресурсів та розвиток управління за широкої участі громадян. Такий підхід є надзвичайно актуальним для громад, які сьогодні перебувають у пошуку нових підходів до вирішення економічних, соціальних, інфраструктурних проблем, забезпечення розвитку місцевого самоврядування, особливо – в контексті рішень конференції з питань сталого розвитку Ріо+20. При цьому відбувається також активне впровадження органами місцевого самоврядування у своїй роботі сучасних ІТ-технологій.

Інституційні рівні організації місцевого самоврядування. Системна організація місцевого самоврядування значною мірою залежить від адміністративно-територіального устрою, але існує і певна варіативність вирішення цих питань. В демократичних державах організація місцевого самоврядування зумовлюється об'єктивними потребами розвитку суспільства, тобто на місцевому рівні “влади” має бути стільки, скільки її необхідно для життєзабезпечення територіальних співтовариств (територіальних колективів, громад, комун тощо) і вирішення в межах відповідних територій питань місцевого значення. Чим більше функцій і повноважень закріплюється за місцевими органами влади, тим більш складною є системно-структурна організація цього рівня публічної влади.

Європейська практика організації місцевого самоврядування свідчить про наявність трьох інституційних рівнів.

Первинний суб'єкт місцевого самоврядування – територіальні колективи (громади, комуни):

• територіальні колективи у Франції (комуни, департаменти, регіони, колективи зі спеціальним статусом та заморські колективи), їх правовий статус регламентується на конституційному рівні у ст. 72-75 Конституції Французької Республіки (із змінами й доповненнями відповідно до Конституційного закону № 2003-276 від 28 березня 2003 р.);

• самоврядні громади в Польщі – сукупність мешканців/одиниць основного територіального поділу (ст. 16). На конституційному рівні базовою одиницею територіального самоврядування визнана гміна, інші одиниці місцевого чи регіонального самоврядування визначаються законом (ст. 164 Конституції Республіки Польща). Словенці здійснюють місцеву владу за допомогою муніципалітетів та інших місцевих самоврядних організацій (ст. 138 Конституції Республіки Словенії);

• одиницями місцевого самоврядування є місцеві об'єднання громадян, які мають право на самоврядування (ст. 100 Конституції Чеської Республіки).

Місцеве самоврядування здійснюється через систему органів (ради (асамблеї), бургомістр (мер), виконавчі органи).

Згідно із ст. 117 Конституції Австрійської Республіки як органи громади повинні у будь-якому випадку діяти:

• а) рада громади (представницький орган);

• в) правління громади (а в містах, які мають самостійний статус, – міський сенат);

• в) бургомістр (існуючі організаційні моделі “мер – рада”, “рада – менеджер”, “рада – колегіальний виконавчий орган” часто не відповідають викликам сьогодення, а тому європейські країни постійно здійснюють пошук нових, проводячи експерименти в окремих адміністративно-територіальних одиницях).

Місцеве самоврядування здійснюється міжмуніципальними об'єднаннями. Згідно із ст. 116-а Конституції Австрійської Республіки для виконання окремих завдань у сфері власної компетенції громади можуть об'єднуватися на основі угод в союзи громад. Законодавство землі повинно регулювати організацію союзів громад, причому в будь-якому випадку передбачати як їх органи збори союзу, в яких беруть участь представники всіх громад, що входять у союз, і посаду старости союзу. В союзах громад, утворених на основі угоди, має бути прийняте положення про вступ і вихід громад, а також про розпуск союзу громад.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини союзи громад користуються правом самоврядування в рамках своїх повноважень і відповідно до закону.

Стаття 165 Конституції Бельгії встановлює, що згідно із законом утворюються агломерації і федерації комун, визначається їх організація та компетенція. У кожній агломерації і кожній федерації утворюється рада та виконавча колегія.

У Франції дві категорії об'єднань комун. Перша – включає комуни, які разом виконують одну чи кілька операцій (управління водозабезпеченням тощо). Таких об'єднань нараховується близько 13 тис. Вони мають відокремлене управління і свій бюджет, який утворюється за рахунок внесків членів комун. Друга категорія з більш посиленою інтеграцією комун, їх бюджет формується із власної системи податкових надходжень. Таких об'єднань у Франції 2,6 тис. Через їх створення намагалися зменшити чисельність комун, але цього не відбулося. Сьогодні близько 95% комун об'єднані в такі системи, проте такі об'єднання не мають статусу самостійних суб'єктів місцевого самоврядування.

Виборчі новації у формуванні органів місцевого самоврядування.

Розробка та впровадження європейських виборчих стандартів (політичний плюралізм, свобода слова та ЗМІ, повага до прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінація за ознакою статі, політичної, релігійної та етнічної належності). Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла резолюції “Про кодекс належної практики у виборчих питаннях” (№ 1264,2001 р.), “Про звід рекомендованих норм при проведенні виборів” (№ 1320, № 1595, 2003 р.). Основні європейські виборчі стандарти містяться у “Зводі рекомендованих норм при проведенні виборів”. Основу цього документа становлять Керівні принципи щодо виборів, прийняті “Радою з демократичних виборів” на її другому засіданні (3 липня 2002 р.).

Забезпечення рівності прав жінок і чоловіків. Стандарти щодо рівного ставлення до жінок і чоловіків є частиною як первинного, так і вторинного законодавства ЄС. Вони закріплені статтями Амстердамської угоди 1997 р. та містяться у Директивах ЄС. Держави-члени ЄС зобов'язуються прописати ці положення у національному законодавстві. Прямих директив щодо представництва жінок і чоловіків в органах влади у європейському законодавстві немає, проте Амстердамська угода та інші документи заохочують держав-учасниць робити відповідні кроки. Кожна країна вирішує це по-своєму, в тому числі й на законодавчому рівні. У різних країнах може застосовуватися або один із цих різновидів, або відразу кілька у різних комбінаціях. Партійні квоти застосовуються у 61 -й державі, електоральні – у 33-х, а резервування місць у парламенті – у 12-ти країнах.

Участь іноземців у місцевих виборах. Формування органів місцевого самоврядування в переважній більшості країн здійснюється громадянами відповідної держави. Однак інтеграційні процеси, що відбуваються в Європі, не лише ведуть до перерозподілу повноважень між органами держав та органами

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу
  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща