Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Зауважимо, що нині під час регулювання статусу населених пунктів до уваги беруться міжнародно-правові стандарти. Зокрема, слід звернути увагу на положення Міжнародної хартії з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеціанська хартія, 31 травня 1964 р.), Рекомендації ЮНЕСКО про збереження і сучасну роль історичних ансамблів (Варшава – Найробі, 26 листопада 1976 р.), Міжнародної хартії про охорону історичних міст (Вашингтонська хартія, 1 січня 1987 р.), Стамбульської декларації з населених пунктів (Рішення Конференції ООН з населених пунктів (Хабітат П) від 14 червня 1996 р.), Єреванської декларації про децентралізацію (28 квітня 1999 р.), Міжнародної хартії з охорони та реставрації архітектурно-містобудівної спадщини (Краківська хартія, 26 жовтня 2000 р.), Загальної класифікації територіальних одиниць для статистики (NUTS) від 26 травня 2003 р. (Regulation (ЕС) № 1059 Of The European Parliament And Of The Council).

Населені пункти є найбільш стійкими адміністративно-територіальними одиницями в системі територіальної організації будь-якої держави.

Населений пункт – це, як правило, частина комплексно заселеної території держави, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом. Населені пункти традиційно поділяються на міські і сільські.

Найбільш рельєфно актуальність проблематики адміністративно-територіального устрою на рівні населених пунктів віддзеркалюється у містах. Адже саме міста є феноменом людської цивілізації та генераторами соціальних змін у суспільстві. У містах концентруються як людські, так і всі інші види ресурсів. Водночас міста це не просто зменшене суспільство. Вони не тільки відображають політичні, економічні, соціальні та культурні процеси, які відбуваються у ньому, а й володіють власними закономірностями розвитку та функціонування, виступають центрами політичного, економічного та духовного життя народу, і у цьому контексті – двигунами прогресу.

Усі міста можна класифікувати за певними критеріями:

• 1) залежно від чисельності населення: малі, середні, великі, крупні, надзвичайно крупні, міста-мільйонники;

• 2) залежно від функціонального призначення міста в державі: столиця держави, адміністративний центр автономії, регіону, суб'єкта федерації або іншої територіальної одиниці вищого рівня; багатофункціональні промислові, монофункціональні промислові, промислово-транспортні, транспортні, курортно-оздоровчі (рекреаційні) міста, міста-центри агропромислових комплексів, міста-військові центри, спеціалізовані науково-експериментальні міста, міста зі статусом спеціальних (вільних) економічних зон, міста-полігони державно- правового експерименту, міста-державні історико-кутьтурні заповідники, міста- зони надзвичайної екологічної ситуації, міста-гірські населені пункти;

• 3) з урахуванням адміністративного і соціально-економічного значення: міста загальнодержавного, регіонального, субрегіонального значення і міста зі спеціальним (наприклад столичним) статусом;

• 4) залежно від внутрішнього територіального устрою міста: міста з районним поділом, міста без районного поділу та міста, які мають у своєму складі інші населені пункти;

• 5) залежно від характеру механізму здійснення міської влади та форм управління міськими справами: міста із системою місцевого самоврядування і міста з системою співіснування органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади тощо.

Щодо сільських населених пунктів зазначимо, що сільська місцевість – це територія, яка розташована за межами міських поселень, що включає поселення, природне середовище, виробничі та інфраструктурні об'єкти і здійснює переважно сільськогосподарські, лісогосподарські, рекреаційні, природоохоронні та просторово-комунікаційні функції.

Слід мати на увазі, що адміністративно-територіальною одиницею є не кожний населений пункт і не власне населений пункт, оскільки це поняття, скоріше, географічне, а один чи кілька населених пунктів із навколишніми землями, що перебувають під юрисдикцією єдиного для них територіального колективу (спільноти мешканців, громади) та відповідних органів місцевого самоврядування й управління). Ось чому у країнах Європейського Союзу первинна ланка адміністративно-територіального поділу традиційно має назву не село, селище, місто, а комуна, муніципалітет, община. Ця назва є похідною від назви первинного суб'єкта місцевого самоврядування – комуни, муніципалітету, общини, громади тощо.

Саме громадівське муніципальне праворозуміння знайшло своє втілення у перших конституційних актах на європейському континенті. Власне кажучи, поняття “самоврядування” вперше стало вживатися у зв'язку з управлінням на місцях вже наприкінці ХУШ ст. – на початку XIX ст. і було зумовлено проголошенням принципу самостійності громади від держави. У 1831 р. проблема місцевого самоврядування набула практичного характеру: у Конституції Королівства Бельгії було закріплено громадівську владу, яка існувала поряд із законодавчою, виконавчою та судовою владою і була рівноправною з ними. Таким чином, на рівні Основного Закону було визнано теорію “вільної громади”. Означена традиція зберігається в бельгійському законодавстві й у наш час, що підтверджує аналіз Конституції Королівства Бельгії (редакція 2007 р.). Бельгійська конституційно-правова доктрина без застережень визнає політичний характер муніципальної влади комун і провінцій. Водночас сьогодні реалізація теорії “вільної громади” у практиці муніципального будівництва в Бельгії здійснюється із певними застереженнями, оскільки передбачає політичне протиставлення державної і муніципальної влади.

Згадаємо досвід і інших країн Європейського Союзу. Так, нині в найбільш “чистому” вигляді “громадівську (господарську)” концепцію місцевого самоврядування втілено в законодавстві Австрійської Республіки. Концепція місцевого самоврядування, яка склалася в науці конституційного права Швейцарської Конфедерації, являє собою синтез теорії “вільної громади” та “громадівської (господарської)” теорії місцевого самоврядування. На розвиток концепцій місцевого самоврядування, що панують у державно-правовій доктрині Швейцарської Конфедерації, суттєво вплинули особливості конституційного розвитку держави. Швейцарські конституціоналісти переконані в тому, що автономне місцеве самоврядування є основою швейцарського федералізму та народовладдя.

Громадівський напрям визначив природно-правовий, громадянський та соціально-економічний аспект самоврядування. Він був пов'язаний не тільки з пошуками критерію відмінності владовідносин у сфері місцевого самоврядування від державної влади, а й з осмисленням його інституціональної та функціональної ролі в процесах становлення громадянського суспільства. Ідеологи відповідних громадівських концепцій вперше вказали на роль інституту місцевого самоврядування в процесі виникнення та розвитку демократичної державності, інституціоналізації громадянського суспільства та реалізації громадянських свобод.

Як свідчить зарубіжний досвід, поважне ставлення до громадівського місцевого самоврядування як до цінності в країнах з розвинутою локальною демократією поєднується із раціональним підходом в адміністративно-територіальній організації, покликаним забезпечити умови для підтримання активного й ефективного місцевого самоврядування. Актуалізація цього аспекта справи дає змогу говорити про онтологічну й екзистенціальну складову буття місцевих спільнот, пов'язану вже не тільки із визначенням їх ролі у здійсненні управління, а й з організацією сучасних ефективних форм життєдіяльності населення в цілому, виробленням ціннісних орієнтирів, спрямованих не тільки на реалізацію приватних інтересів, а й на збереження і розвиток групових цінностей.

Означений аспект має важливе теоретико-методологічне значення не тільки в процесі осмислення правової природи муніципальної влади та її функцій, ії ролі в механізмі реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина та в цілому осмислення сутності місцевого самоврядування і його місця в громадянському суспільстві, його політичній, економічній, соціальній та інших підсистемах, а й з позиції територіальної організації публічної влади в цілому та адміністративно-територіального устрою держави. Тобто питання низового рівня адміністративно-територіального устрою в демократичній державі безпосередньо залежить від проблем місцевого самоврядування. Територіальна основа місцевого самоврядування може сприяти, а може гальмувати розвиток муніципального законодавства та ефективність місцевого самоврядування.

Територіальну основу місцевого самоврядування традиційно складають село, селище, місто, інше поселення, тобто право самостійно вирішувати питання місцевого значення визнається лише за територіальними колективами жителів так званих “природних” адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень. Такий підхід до визначення кола суб'єктів права на місцеве самоврядування має глибокі історичні корені. Саме в поселеннях люди природним шляхом групувалися для спільного життя, проблеми якого вони обговорювали на сходах, загальних зборах, а для здійснення поточного управління обирали відповідних осіб (органи). Саме захисту природних прав кожної територіальної громади та кожної людини окремо, збереженню неповторного та індивідуального вигляду кожного села, селища, міста покликаний слугувати такий важливий конституційний інститут, як місцеве самоврядування.

Отже, місцеве самоврядування має чітко виражений локально-територіальний характер. Воно здійснюється лише там, де реально проживають люди: село, селище, місто. Будь-які “штучні” територіальні укрупнення “спущені” з “центру” (зокрема області, волості, округи, райони, землі, регіони), мають на меті адміністративно-політичні, державно-управлінські, господарсько-економічні та інші цілі, але суто теоретично не утворюють нового просторового ареалу місцевого самоврядування. Тому проблеми адміністративно-територіального поділу на низових ланках є проблемами не адміністративними, а місцевого самоврядування, проблемами формування дієздатних територіальних громад.

В адміністративному, політичному підході до їх вирішення криється велика небезпека для місцевого самоврядування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”
  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща