Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

• принцип пріоритетності адміністративно-територіального устрою втілюється шляхом закріплення відповідних норм у тексті Конституції та прийнятих на її розвиток положеннях конституційного законодавства;

• принцип демократизму адміністративно-територіального устрою України опосередковує відносини громадянського суспільства та держави із побудови раціональної просторової основи організації публічної влади;

• принцип наступності адміністративно-територіального устрою виявляється в еволюційному характері його становлення й розвитку, в історизмі та спадковості нормативного регулювання відповідних правових відносин;

• принцип системності устрою полягає в цілісності та комплексності регламентування інституту адміністративно-територіального устрою, в узгодженості системи адміністративно-територіальних одиниць;

• програмний принцип виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються зазначеним конституційно-правовим інститутом;

• принцип науковості зумовлює належне теоретичне обгрунтування конституційно-правового явища адміністративно-територіального устрою, його природи, призначення, шляхів утвердження та вдосконалення.

У національному вимірі загальними принципами державного устрою є неподільність та невідчужуваність суверенітету держави у сфері державного устрою та можливість трансформації суверенних прав держави у само- управлінські права територіальних колективів (місцевих співтовариств, муніципальних співдружностей, громад тощо); єдність, неподільність, недоторканність та цілісність державної території; конституційність та законність утворення, реорганізації та ліквідації складових частин державного устрою; єдність державної регіональної політики; конституційно визнана та визначена граничність децентралізації публічної влади, зумовленої загальнонаціональними та державними інтересами та потребами, керованістю країною як єдиним політичним, соціально-економічним, екологічним, правовим простором; забезпеченість націй, етносів, корінних народів, національних меншин та історично сформованих територіальних громад із перевагою поліетнічного населення та полілінгвістичного складу, сталими загальними (інтернаціональними, позанаціональними) традиціями та менталітетом, правом на територіально-культурну автономію тощо.

На нашу думку, одним із головних елементів державно-територіального устрою є адміністративно-територіальний устрій, тобто територіальна організація держави відповідно до її поділу на структурні елементи – адміністративно-територіальні одиниці.

Відзначимо, що проблема правового статусу адміністративно-територіальних одиниць як суб'єктів конституційно-правових відносин, так саме як і проблеми територіального устрою та державного устрою у цілому, є однією з найбільш складних та, як ми вже зазначали, незважаючи на наявність багатьох наукових праць, найменш досліджених у політико-правовій та державно- управлінській науці.

Наслідком цього, зокрема, є те, що більшість проблем адміністративно-територіального устрою та правосуб'єктності адміністративно-територіальних одиниць визнаються і стають предметом доктринального обґрунтування й практичного розв'язання постфактум, уже після того, як вони загострилися. Парадоксальною є практика внесення сучасних урядових ініціатив у сфері адміністративно-територіального устрою, а вже потім формальні одноособові спроби їх концептуалізації. Ось чому важливо вивчати та розуміти політико-правові та державно-управлінські проблеми адміністративно-територіального устрою, його систему, принципи, функції тощо.

Варто зазначити, що адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників – історичних, політичних, географічних, національних, економічних, культурних, мовних та ін. Формування системи адміністративно-територіального поділу – тривалий процес. Адміністративно-територіальний поділ держави на певні частини виник разом із появою самої держави, що прийшла на зміну родовій організації суспільства. Він поєднує в собі як елементи природного уособлення територій, кожна з яких об'єднується власною системою господарських, соціальних, культурних зв'язків, транспортних комунікацій, в окремих випадках – особливостями етнічного або конфесіонального складу населення, так і заходи, які ініціюються органами влади, які зацікавлені в структуруванні території, упорядкуванні її організації з метою удосконалення системи управління, підвищення ефективності фіскальної політики.

Під час проведення адміністративно-територіального поділу, як правило, враховуються і традиційно усталені кордони між територіальними громадами (територіальними колективами) та міркуваннями, які пов'язані із вирішенням управлінських завдань, що дає дослідникам підстави говорити про так звані “природні” та “штучні” адміністративно-територіальні одиниці. Перші розглядаються як утворення, що історично склалися, кордони яких визначилися в процесі розвитку територіальних громад (територіальних колективів), зокрема це поселення – міста, селища, села. Інші – як регіони, що були виділені органами державної влади на основі економічного районування або на інших засадах (області, автономії, губернії, департаменти).

Залежно від тих чи інших чинників в одних країнах світу існують складні системи адміністративно-територіального устрою (Великобританія, Італія, Франція та ін.), тоді як в інших, більш дрібних, країнах такі системи взагалі відсутні. Хоча навіть у дрібних країнах можуть існувати національні системи адміністративно-територіального устрою. Наприклад, Мальта розділена на 68 місцевих громад (муніципалітетів). Ці громади є основною формою місцевого самоврядування і немає проміжного рівня між ними та національним урядом. Поділ країни на 6 округів (з яких 5 на головному острові) і на 3 регіони (з яких 2 на головному острові) застосовуються лише в статистичних цілях.

Адміністративно-територіальний устрій виконує різні функції. Головна з них – бути територіальною основою організації місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських і релігійних організацій тощо. Цей устрій сприяє також організації самого населення в територіальних колективах сіл, селищ і міст, у виборчих округах на президентських, парламентських і муніципальних виборах, загальнонаціональних та місцевих референдумах. Також адміністративно-територіальний устрій має важливе значення для реалізації конституційних прав, свобод та обов 'язків людини і громадянина, вибору ними місця проживання, свободи пересування тощо, а отже, повинен бути пристосований до потреб людини і відображати її уявлення про розумну організацію місцевої влади.

Саме тому від адекватного адміністративно-територіального устрою залежить розв'язання багатьох важливих проблем, пов'язаних із розвитком територіальних громад. У свою чергу, місцеве самоврядування внаслідок своєї природи виступає інтегруючою ланкою між населенням та державними структурами, ефективним інструментом регіональної політики. Розвиток місцевого самоврядування сприяє зміцненню держави, її територіальної цілісності; зниженню вірогідності виникнення соціальних напружень та національних конфліктів; формуванню адаптованої до місцевих особливостей економіки.

Концептуальною основою для з'ясування сутності та змісту теоретичних та прикладних проблем адміністративно-територіального устрою є те, що адміністративно-територіальна одиниця – це частина єдиної території держави, що є просторовою основою для організації та діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Усі адміністративно-територіальні одиниці є носіями певних прав та обов'язків. Вони мають, зокрема, права та обов'язки стосовно інших адміністративно-територіальних одиниць, а також щодо того суб'єкта, територіальною частиною якого вони є.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є як самі адміністративно-територіальні одиниці, так і органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які утворюються і функціонують у цих адміністративно-територіальних одиницях. Тому адміністративно-територіальні одиниці можуть брати участь у правових та державно-управлінських відносинах як безпосередньо, так і через свої органи. При цьому, коли органи державної влади або органи місцевого самоврядування виступають у правовідносинах від імені адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктами таких відносин є не самі органи державної влади або органи місцевого самоврядування, а ті адміністративно-територіальні одиниці, від імені яких вони виступають.

Слід мати на увазі і те, що суб'єктом конституційно-правових та державно-управлінських відносин виступає не територія, а саме адміністративно-територіальна одиниця, тобто частина території суверенної держави, яка є певним чином організованою. Адміністративно-територіальна одиниця – це не тільки і не стільки географічне, а насамперед публічно-правове утворення, соціальною основою якого є населення, яке відіграє вирішальну роль у формуванні адміністративно-територіальної одиниці, конституційного розуміння її правового статусу. Адміністративно-територіальна одиниця є одним із способів публічно-правової (іноді – політичної) організації населення.

Адміністративно-територіальна одиниця як суб'єкт конституційно-правових та державно-управлінських відносин характеризується тим, що має свої закріплені в правових актах кордони, своє найменування, органи державної влади або органи місцевого самоврядування, через які вона реалізує надані їй права. Слід відзначити, що якщо адміністративно-територіальні одиниці є, як правило, виключно суб'єктами конституційно-правових відносин, то органи державної влади або органи місцевого самоврядування, за допомогою яких вони можуть брати участь у правовідносинах, належать до числа учасників широкого кола суспільних відносин, які регулюються різними галузями права. Усі адміністративно-територіальні одиниці мають самостійну матеріально-технічну базу і бюджет.

Спеціальна правосуб'єктність окремих адміністративно-територіальних одиниць у конституційно-правових відносинах, як правило, є різною. Як свідчить світовий досвід, за своїми географічними ознаками адміністративно- територіальні одиниці не є однорідними. Вони поділяються на регіони (автономії, області, райони) та населені пункти (поселення – села, селища, міста). Не є однорідними адміністративно-територіальні одиниці також з огляду на те значення й місце, яке вони посідають у системі адміністративно-територіального устрою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”
  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща