Референдум проводиться тільки на земельному рівні. Це відбувається у двох або кількох землях, коли виносяться закони про утворення нових земель. Питання земельних референдумів формується тільки в одному значенні – “підтримується чи не підтримується” створення нової землі.
Народні опитування запроваджуються тільки на земельному рівні у випадках, коли приймається закон про зміну кордонів між землями, де передбачається передавання частини території. Рішення щодо референдуму приймаються тоді, коли за це питання проголосувала більшість виборців, які мають право участі у виборах і які проживають на території даної землі.
Більшість складає не менше 25% виборців даної території, які мають виборче право у Бундестаг.
Народні ініціативи теж пов'язані зі змінами кордонів між землями. Процедури розпочинають із збирання підписів за право піклування про передані території від однієї землі до іншої. Для отримання такого права необхідно зібрати підписи не менше 1% виборців, які брали участь в останніх виборах до Бундестагу. Тоді формуються такі запитання, щоб виборець зміг дати однозначну відповідь. Протягом двох тижнів збираються підписи, а рішення приймаються за таких же умов, як на референдумі та народному опитуванні.
Глава держави
Глава держави – федеральний Президент, який виконує представницькі функції і призначає федерального канцлера.
Вибори Федерального Президента проводяться Федеральними зборами без дебатів. Президентом може бути обраний будь-який німець, який має право брати участь у виборах до Бундестагу і досяг віку сорока років. Федеральний Президент обирається строком на п'ять років. Повторне обрання допускається лише один раз. Президент має імунітет, який може припинитися тільки у випадку, визначеному Основним Законом.
Федеральні збори складаються з членів Бундестагу і такого ж числа членів, що обираються народними представництвами земель за принципом пропорційного представництва. Федеральні збори скликаються не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну повноважень Федерального Президента, а при достроковому їх припиненні – не пізніше ніж через 30 днів, починаючи з цього моменту. Обраною вважається особа, що отримала більшість голосів членів Федеральних зборів. Якщо у двох турах голосування таку більшість не буде зібрано, обраним вважається той, хто в наступному турі отримає найбільшу кількість голосів.
Федеральний Президент репрезентує Федеративну Республіку Німеччина як глава держави. Він представляє країну за кордоном і призначає членів Уряду, суддів та високих посадовців. Своїм підписом він надає чинності законам. Він розпускає Уряд і може у виняткових випадках, як це трапилося влітку 2005 р., достроково розпустити Парламент. Проте права вето Основний Закон Німеччини для Федерального Президента не передбачає. Хоч Федеральний Президент і затверджує рішення Парламенту й пропозиції Уряду щодо персоналій, але він тільки перевіряє їх прийняття на відповідність Основному Закону. Федеральний Президент виконує свої обов'язки протягом п'яти років і може бути обраний ще раз на такий самий термін. Обирають його Федеральні збори, до складу яких, з одного боку, входять члени Бундестагу, з другого – така сама кількість інших членів, обраних від парламентів 16 федеральних земель. Федеральні збори скликаються головою Бундестагу і складаються з депутатів Бундестагу і такої самої кількості членів, що обираються ландтагами (парламентами земель). У разі недієздатності Президента або його смерті повноваження Президента виконуються головою Бундесрату. До компетенції Президента входить призначення вищого офіцерського складу збройних сил, хоча командує ними міністр оборони. Прерогативою Президента є право помилування засуджених злочинців.
Законодавча влада
Вищим законодавчим органом у Німеччині є двопалатний Парламент: верхня (більш “слабка”) палата – Бундесрат; нижня (більш “сильна”) – Бундестаг. Розбіжності щодо законопроекту між Бундестагом і Бундесратом узгоджуються в об'єднаних комітетах (спільних комісіях) двох палат.
Бундестаг є виборним представництвом німецького народу. Це двопалатний Парламент, який складається з: Нижньої палати (Бундестагу), яка обирається на 4-річний термін і складається з 622 депутатів, що обираються на загальних виборах, та Федеральної Ради (Бундесрату), яка складається з 69 представників земель (кожна з 16 земель має визначену кількість голосів: від 3 до 6). Німецький Бундестаг (парламент) і Бундесрат (орган представництва земель) здійснюють законодорадчу і законодавчу функції на федеральному рівні й уповноважені більшістю голосів у дві третини в кожному з органів вносити зміни до Конституції.
Бундестаг – Парламент Німеччини. Його депутати організовані у фракції та обирають зі свого кола Президента. Одним з найважливіших завдань Бундестагу є обрання Федерального канцлера й підтримка його на цій посаді, схвалення його політики. Бундестаг може звільнити канцлера, висловивши йому недовіру.
Другим важливим завданням Бундестагу є законотворчість, третім – контроль за діяльністю Уряду. Прозорий для громадськості парламентський контроль здійснює парламентська опозиція. Помітнішу, але не менш дієву частину контрольної функції беруть на себе депутати від урядових партій, адресуючи критичні запитання своїм представникам в Уряді за зачиненими дверима залу засідань.
Бундестаг – головна палата Парламенту, що обирається населенням терміном на 4 роки. Половина депутатів обирається у виборчих округах за мажоритарною системою шляхом прямого голосування, друга половина – за партійними списками, що виставляються в кожній землі, за пропорційною системою. Здебільшого член кабінету міністрів одночасно є й депутатом Бундестагу. Законопроекти можуть бути внесені будь-яким депутатом, Бундесратом або федеральним Урядом. Для проходження законопроекту потрібна проста більшість голосів. Основна робота над складними законопроектами ведеться не на пленарних засіданнях, а в комітетах і комісіях Бундестагу. Місця у комітетах і комісіях між представниками різних партій розподіляються залежно від чисельності тієї або іншої партійної фракції. До об'єднання Німеччини в Бундестагу засідало 520 депутатів. На виборах у грудні 1990 р. із входженням до складу ФРН нових земель кількість депутатських мандатів було збільшено до 662, а на виборах 1994 р. – до 672, на виборах 1998 р. ця кількість зменшилася до 669 мандатів.
Згідно з Конституцією Бундестаг (з'їзд Федерації) – це вищий орган влади, який здійснює представництво німецького народу та має значні законодавчі повноваження. Бундестаг є найвищим демократичним органом ФРН. Він відіграє ключову роль у системі органів державної влади і формуванні політичної волі.
Повноваження Бундестагу є досить широкими, що характерно для парламентської республіки. Він здійснює законодавчі функції, бере участь у формуванні федеративних органів (підпорядкованих Федеральному Президенту, Федеральному Канцлеру), призначенні членів Конституційного Суду та вищих суддів держави; здійснює парламентський контроль над Урядом, бере участь у бюджетному процесі тощо.
Бундесрат. Голова Бундесрату обирається по черзі і за традицією одноголосно з числа прем'єр-міністрів усіх 16 земель терміном на один рік. Делегація, що представляє ту чи іншу федеральну землю, голосує в Бундесраті відповідно до інструкцій земельного уряду. Члени Бундесрату не обираються населенням, а делегуються кожним із земельних парламентів. Засідання палати проводяться один раз на місяць. У складі Бундесрату ФРН (до її об'єднання з НДР) були представлені 45 делегатів з 10 західнонімецьких земель, а також спостерігачі із Західного Берліна, які не брали участі в голосуванні. У грудні 1990 р. після об'єднання країни кількість місць у Бундесраті було збільшено до 68. Федеральні землі з населенням понад 7 млн осіб посилають у Бундесрат по 6 делегатів кожна; землі з чисельністю мешканців від 6 до 7 млн осіб – по 5 делегатів; від 2 до 4 млн – по 4 делегати, до 2 млн – по 3 делегати. Якщо проведений через Бундестаг закон зачіпає інтереси 16 німецьких земель, він має бути схвалений Бундесратом. Питання, що стосуються суверенних прав федеральних земель, особливо фінансові й адміністративні, звичайно є предметом дискусій та суперечок, і тому в середньому трохи більше від половини всіх законопроектів проходить через верхню палату Парламенту. Крім того, Бундесрат має право сформулювати негативний висновок щодо будь-якого із законопроектів, але лише невелика їх кількість не отримує схвалення у верхній палаті.
Бундесрат співпрацює з Бундестагом над ухваленням федеральних законів. Основний Закон передбачає два види співпраці. Федеральні закони, які вимагатимуть від земель додаткових адміністративних видатків або які приймаються замість попередніх земельних законів, мають бути схвалені Бундесратом, який змушений підтримати прийнятий Бундестагом закон, щоб він набув чинності. У цьому питанні Бундесрат має статус рівноправної з Бундестагом законодавчої установи. Тепер уже вимагається схвалення Бундесратом понад 50% усіх прийнятих законів. Оскільки федеральні закони принципово виконуються земельними адміністраціями, то найважливіші та найвитратніші закони пов'язані з адміністративним суверенітетом земель. Від законів, що схвалюються, необхідно відрізняти “закони, що заперечуються”. їх Бундесрат може відхиляти, але Бундестаг може скасувати це відхилення такою самою більшістю, як і Бундесрат, – звичайною, абсолютною більшістю або більшістю у дві третини голосів.
Враховуючи те, що діяльність Бундесрату фінансується 16 земельними урядами і залежить від їх підтримки, стає зрозуміло, що земельні уряди є важливими гравцями у федеральній політиці. Ця обставина робить прем'єр-міністрів як голів земельних урядів відомими далеко поза межами їх власних земель. З вересня 2006 р. реформа федералізму по-новому регулює повноваження федерації та земель. Мета реформи полягає в поліпшенні дієздатності і здатності приймати рішення федерацією та землями, а також у чіткішому визначенні політичної відповідальності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Німеччина“ на сторінці 9. Приємного читання.
