Німеччина

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Виконавча влада

Федеральний Уряд Німеччини складається з Федерального канцлера, який є главою Уряду Німеччини, та Федеральних міністрів.

Федеральний канцлер обирається Бундестагом без дебатів за пропозицією Федерального Президента. Обраним вважається той, хто отримав голоси більшості членів Бундестагу. Федеральний Президент зобов'язаний провести призначення обраної особи. Якщо запропоновану особу не обрано, Бундестаг може протягом чотирнадцяти днів після проведення цих виборів обрати Федерального канцлера абсолютною більшістю голосів своїх членів.

Якщо протягом цього терміну збори не відбулися, то негайно проводиться новий тур голосування, після якого обраною вважається особа, яка отримала найбільшу кількість голосів. Якщо обрана особа отримала голоси більшості членів Бундестагу, Федеральний Президент повинен провести його призначення протягом семи днів після виборів. Якщо обрана особа не зібрала такої більшості, Федеральний Президент зобов'язаний протягом семи днів або зробити його призначення, або розпустити Бундестаг.

Федеральні міністри призначаються і звільняються з посади Федеральним Президентом за пропозицією Федерального канцлера.

Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за це відповідальність. У межах цих основних напрямів кожен Федеральний міністр самостійно і під свою відповідальність веде справи його галузі. Рішення з приводу розбіжностей між федеральними міністрами приймає Федеральний Уряд. Федеральний канцлер веде справи Уряду відповідно до регламенту, прийнятого Федеральним Урядом і схваленого Федеральним Президентом.

Федеральний канцлер і федеральні міністри не можуть обіймати будь- яку іншу оплачувану посаду, здійснювати підприємницьку або професійну діяльність чи входити до складу керівництва, а без згоди – Бундестагу і до складу наглядової ради підприємства, маючи на меті одержання прибутку.

Бундестаг може висловити недовіру Федеральному канцлеру лише таким чином, що більшість членів Бундестагу обере його наступника і звернеться до Федерального Президента з проханням про відсторонення від посади Федерального канцлера. Федеральний Президент повинен задовольнити це прохання і провести призначення обраної особи.

Якщо клопотання Федерального канцлера про висловлення йому довіри не зустріне схвалення більшості членів Бундестагу, Федеральний Президент може за пропозицією Федерального канцлера протягом двадцяти одного дня розпустити Бундестаг. Право на розпуск втрачається щойно Бундестаг обере більшістю голосів іншого Федерального канцлера.

Федеральні міністри поєднують дві функції: членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств. Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром з особливих доручень) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підпорядковані безпосередньо федеральному канцлеру. Федеральні міністри очолюють відповідні міністерства і керують їх роботою разом зі своїми заступниками – статс-секретарями (1-2 чиновники) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються для надання допомоги міністру). Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати. При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства. Специфіка функціонування виконавчої влади ФРН полягає в тому, що федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Винятком є міністерства закордонних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ тією мірою, якою Конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.

Федеральні міністерства: економіки та енергетики; закордонних справ; внутрішніх справ; міністерство юстиції та захисту прав споживачів; фінансів; праці та соціальних справ; продовольства та сільського господарства; оборони; у справах сім'ї, літніх громадян, жінок і молоді; охорони здоров'я; транспорту та цифрової інфраструктури; навколишнього середовища, охорони природи та ядерної безпеки; освіти і досліджень; економічної співпраці та розвитку.

Судова влада

Судова влада представлена федеральними судами: Федеральним конституційним судом, Федеральним судовим двором, Федеральним адміністративним судом, Федеральним судом робочих справ, Федеральним судом соціальних справ, Федеральним судом фінансових справ.

Специфіка судової системи. Це розгалужена судова система, яка не має єдиного вищого судового органу на рівні федерації та земель.

Спеціалізована судова система, яка має конституційну юстицію у формі федерального Конституційного суду і конституційних судів земель та п'ять гілок судочинства: звичайні, адміністративні, трудові, федеральні та соціальні юстиції.

Кожна гілка судової влади має свій федеральний орган, який називається по-різному: федерально-судова палата, федеральний адміністративний суд, федеральний фінансовий суд, федеральний суд з трудових справ, федеральний суд із соціальних справ.

Кожен судовий орган діє незалежно один від одного та від інших органів. При розбіжностях між ними збирається нарада судових органів, яка називається сенатом і яка приймає рішення, що забезпечує єдність судової влади.

Суди загальної компетенції розглядають кримінальні та цивільні справи: суди з трудових суперечок – між роботодавцем та робітниками; адміністративні суди – позови громадян до державних службовців з питань дотримання прав громадян у процесі управління; суперечки між адміністративно-територіальними структурами, скарги, пов'язані з відмовою органів виконавчої влади на проведення масових заходів; суди з соціальних питань розглядають позови громадян до державних установ з питань пенсій, виплати різних допомог.

За додержанням прав і свобод стежить Федеральний конституційний суд. Судочинство в Німеччині має п'ять гілок: загальне, трудове, адміністративне, соціальне й фінансове. Зазвичай існують три інстанції для перевірки судових рішень. Учасники провадження можуть оскаржити рішення суду. Тоді правову суперечку розглядають ще раз у “вищій інстанції” та приймають з цього приводу рішення. І лише в останній інстанції безапеляційно встановлюється, що саме відповідає нормі права, і процес завершується. Правосуддя чинять близько 21 тис. незалежних і підвладних лише закону суддів, які зазвичай призначаються довічно. В принципі їх неможливо позбавити цієї посади. Крім того, в Німеччині є ще близько 5 тис. прокурорів і понад 100 тис. адвокатів. Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. Половина його членів обирається Бундестагом, інша половина – Бундесратом (по 8 суддів). Термін повноважень членів Федерального конституційного суду – 12 років. Суд дає тлумачення Основного Закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів стосовно їх відповідності Конституції. Конституційний суд також виносить приватні рішення у разі виникнення суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами, а також приймає постанови, на основі яких та чи інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що в своїй діяльності вона керується антидемократичними цілями.

Для забезпечення єдності федерального права створюється Верховний федеральний суд. Верховний федеральний суд приймає рішення у всіх тих випадках, коли його рішення має принципове значення для єдності правосуддя федеральних судів верхньої ланки. Призначення суддів Верховного федерального суду провадиться за рішенням Федерального міністра юстиції спільно з комісією з вибору суддів, що складається з міністрів юстиції земель і рівного числа членів, що обираються Бундестагом. Інші питання устрою Верховного федерального суду і порядок його роботи регулюються федеральним законом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Німеччина“ на сторінці 10. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина
  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща