Данія

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Законодавчу владу здійснює монарх і Фолькетинг (Народні збори). Законодавча влада Короля досить умовна, оскільки полягає в промульгації законів, прийнятих Парламентом. Фолькетинг – це однопалатний орган. Він складається зі 179 депутатів, двоє з них обов'язково представляють Фарерські острови і двоє – острів Гренландію. Строк повноважень Парламенту – чотири роки. Вибори до Фолькетингу проводяться за пропорційною системою.

Виборчі реформи 1978 р. знизили віковий ценз із 20 до 18 років. На 12-й день після виборів Парламент повинен зібратися на сесію. Сесія відкривається обранням президії, яка керує роботою Парламенту, його постійних і тимчасових комісій. Засідання Фолькетингу відкриті, проте на вимогу голови президії або депутатів можуть проводитися закриті засідання.

Парламент володіє достатньо широкими повноваженнями: приймає закони, вирішує питання фінансового характеру (з його дозволу стягуються податки, укладаються угоди про державні позики), контролює діяльність Уряду, займається зовнішньополітичними проблемами, формує збройні сили. Законопроекти (звичайно вони вносяться на розгляд Урядом або депутатами) проходять у Парламенті три читання. Ті законопроекти, які депутати не встигли обговорити до закінчення парламентської сесії, вважаються відхиленими. Прийняті законопроекти мають бути схвалені Королем чи (якщо цього вимагають не менше 1/3 депутатів) референдумом. Поправки до Конституції потребують обов'язкового схвалення референдумом.

За Конституцією вибори повинні проходити кожні чотири роки. Партія або партії, які здобули перемогу на виборах, формують Уряд. У випадку, якщо результат виборів не є чітким, Король (Королева) організує низку нарад, на яких обрані партії висловлюють свої побажання. Тоді Глава держави призначає королівського повіреного, щоб він провів перемовини про формування Уряду з обраними партіями. Після закінчення перемовин проводиться ще одна нарада, після якої монарх призначає нового Прем'єр-міністра.

Виконавча влада

Виконавча влада здійснюється монархом і Урядом (Радою міністрів), членами якого можуть бути лише депутати Парламенту. Уряд є основним суб'єктом законодавчої ініціативи. Крім того, Уряд здійснює низку інших найважливіших повноважень, формально закріплених за Королем. Крім Ради міністрів, існує урочистий орган – Державна рада, до якої входять міністри, що засідають у присутності і під головуванням Короля.

Уряд зосереджує у своїх руках широкі повноваження з управління державою: фактично він здійснює більшість королівських функцій. До складу Уряду входять Прем'єр-міністр і міністри. Відповідно до Конституції урядовці призначаються Королем. Зазвичай Прем'єр-міністром стає лідер партії парламентської більшості, який потім формує Уряд.

Рада міністрів володіє законодавчими і виконавчими повноваженнями. Вона розробляє велику кількість законопроектів і, користуючись підтримкою парламентської більшості, проводить їх через Парламент. У перервах між сесіями у випадках, як зазначено у Конституції, “особливої терміновості” Рада міністрів може самостійно приймати тимчасові закони, які потім повинні бути схвалені Фолькетингом.

Уряд володіє певними правами відносно Парламенту: міністри можуть бути присутніми і виступати засіданнях Фолькетингу, Прем'єр-міністр вправі зажадати від голови Парламенту скликання надзвичайної сесії, визначивши при цьому порядок денний. Рада міністрів наділена важливими повноваженнями щодо державного апарату: вона керує міністерствами і відомствами, може ліквідувати старі і створювати нові відомства, представляє Королю кандидатури на керівні посади в апараті; вищі посадовці можуть бути переміщені на іншу посаду без згоди Уряду тільки якщо при цьому розмір їхньої винагороди не зменшується. Уряд активно бере участь у міжнародному житті держави: укладає договори з іноземними державами, призначає (з відома Короля) дипломатичних представників держави. Конституція встановлює принцип парламентаризму: увесь склад Уряду або окремий міністр повинен піти у відставку, якщо Парламент висловить йому вотум недовіри. Якщо вотум недовіри буде винесено Прем'єр-міністру, він має вийти з поданням про відставку всього Уряду. Звинувачення проти міністра відносно невиконання його службових обов'язків може бути пред'явлено тільки Парламентом. Ці звинувачення розглядаються спеціальним судом (Рігсреттеном), який складається із суд ді Верховного суду та осіб, відібраних Парламентом не з числа депутатів.

Особливістю організації виконавчої влади в Данії є існування Державної ради, яка є, власне, формою публічної демонстрації діяльності Уряду. До складу ради входять усі міністри, які засідають у присутності і за головування Короля. У такий спосіб урядовим рішенням надають авторитету глави держави.

Міністерства: бізнесу та зростання; прав дитини, гендерно! рівності, інтеграції та соціальної політики; клімату, енергетики та будівництва; культури; оборони; економічної політики та внутрішніх справ; освіти; у справах зайнятості населення; навколишнього середовища; фінансів; продовольства, сільського господарства та рибальства; закордонних справ; у справах церкви; охорони здоров'я; вищої освіти та науки; житлової політики та у справах міст і сільської місцевості; юстиції; податків і зборів; транспорту.

Судова влада

Судова система включає Верховний суд (до 1661 р. – Реттертінг, апеляційної інстанції (для Ютландії і для островів) – 2 земельні суди (до 1919 р. – земські вищі суди, до 1805 р. – ландстинга і місцеві суди (до XIX ст. – бютінги і гередстінги)).

Вищою інстанцією судової системи є Верховний суд, який складається із 15 суддів та Голови суду. Він розглядає скарги на постанови нижчестоящих судів в одній з двох колегій у складі не менше п'яти суддів. У виняткових випадках збирається пленум Верховного суду. Для розгляду злочинів посадових осіб судді Верховного суду спільно з 15 членами, призначеними Фолькетингом, утворюють Державний суд.

Вища судова інстанція торгової юстиції – Морський і торговий суд. Органи прокуратури – імперський адвокат і державні адвокати.

Данія належить до європейських правових систем скандинавської групи (як і Ісландія, Норвегія, Швеція та Фінляндія) і має дуалістичний (змішаний) характер, для якого характерними є як ознаки континентального, так і загального права.

Найстарші члени Верховного суду і спеціально обрані Фолькетингом на 6 років суд ді утворюють Державний суд, що розглядає справи за звинуваченням міністрів у державній зраді. У Данії Верховному суду підпорядковані Високі суди, які виступають одночасно як апеляційні суди для рішень окружних судів та судів першої інстанції у цивільних і кримінальних справах підвищеної складності, а також Окружні суди – суди першої інстанції. Конституцією передбачена можливість функціонування адміністративних судів. Судді призначаються монархом пожиттєво.

Для розгляду справ членів Уряду, звинувачених у скоєнні злочину, утворюється спеціальний Державний суд.

Фарерські острови і Гренландія мають автономні судові системи, хоча рішення судів Фарерських островів та Гренландії можуть бути оскаржені у Верховному суді.

Влада в територіальних одиницях

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Данія“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія
  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща