Вища ланка бельгійської судової системи – Касаційний суц (Брюссель). До його складу входить 25 суддів на чолі з першим головою, вони розглядають у колегіях із 3 суд дів скарги на вироки і рішення будь-яких судів, але тільки з питань права, а не факту. Його ухвали виносяться завжди тільки у конкретних справах, але суттєво впливають на судову практику в цілому. У країні є 5 апеляційних судів (у Антверпені, Брюсселі, Генті, Льєжі і Монсі), які розглядають скарги на ухвали трибуналів першої інстанції у цивільних і кримінальних справах, а також на рішення комерційного трибуналу, і 5 апеляційних судів по трудових спорах (у тих самих містах), які розглядають скарги на рішення відповідних трибуналів (у Бельгії, як і у ряді інших країн, термін “трибунал” нерідко використовується для позначення судових органів з обмеженою компетенцією або нижчих інстанцій).
Спеціалізований орган конституційного контролю – Конституційний суд із 12 суддів, які призначаються королем довічно. До його компетенції, крім традиційних повноважень у сфері конституційного контролю, належить контроль за дотриманням прав національних громад і меншин.
Верховний суд – судді призначаються довічно Урядом країни, кандидати на призначення затверджуються Вищою радою юстиції.
Згідно з чинною Конституцією виконавча влада належить королю, фактично вона здійснюється Урядом. Місцевими справами за Конституцією Бельгії відають виборні провінційні та комунальні ради і призначувані королем губернатори, комісари та бургомістри.
Влада в територіальних одиницях
У країні зберігається єдина уніфікована система місцевого управління. Із прийняттям 1993 р. змін до Конституції, які передбачали остаточне перетво-
рент держави з унітарної на федеративну, організація влади розподілилась на три рівні: федеральний, регіональний та мовних спільнот, що передбачає складну систему розподілу повноважень. На рівні провінцій і громад населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць обирає представницькі органи – ради. Строк повноважень рад провінцій – чотири роки, рад громад – шість років. Представником виконавчої влади у провінції є губернатор, у громаді – мер.
Нижчим рівнем територіальної організації, де представлений весь спектр органів місцевого управління, є громади (комуни). Нині діють 600 муніципалітетів. Муніципальна рада обирається населенням на 6 років. Виконавчий орган – коледж альдерменів, складається з мера і альдерменів. Мер очолює і раду, і коледж альдерменів, призначається Короною за рекомендацією муніципальної ради. Основні повноваження муніципалітетів: громадський порядок, міське планування, водопостачання, водовідведення, сміття.
Ради громад обираються населенням строком на 6 років за пропорційною системою. Зі свого складу рада обирає колегію бургомістра і ешевенів – колегіальний виконавчий орган громади. Усі функції виконавчої влади громади здійснюються тільки колегіально і повноваження, пов'язані із самостійним прийняттям рішення і, зокрема, із розпорядженням кредитами, не можуть бути делеговані окремим членам колегії. Якщо ешевени є особами виборними, то бургомістр призначається Короною за поданням ради. Бургомістр є головою ради, головою колегії ешевенів і представником держави (одночасно королівської влади і регіону), якому делегується низка повноважень державної влади.
Наступний рівень самоврядування – провінція, керована провінційною радою, яка обирається населенням на 4 роки за пропорційною системою. Виконавча влада в провінції здійснюється постійною комісією (депутацією) – колегіальним органом, який рада формує зі свого складу. Як і у випадку з комунами, виконавча влада здійснюється тільки колегіально. Призначений Короною губернатор провінції очолює постійну комісію і має право брати участь у засіданнях провінційної ради. На відміну від бургомістра, губернатор призначається Короною на власний розсуд і в будь-який момент може бути зміщений, якщо король вважає це необхідним. Парадоксальність становища губернатора полягає в тому, що ним суміщаються: що він одночасно є главою органу виконавчої влади провінції, представником Уряду регіону, представником Корони і федеральної влади.
Саме губернатор здійснює загальне керівництво галузевими органами прямого державного управління на території провінції – він є головою міжміністерської комісії в провінції, що координує діяльність різних відомств. Ці адміністративні структури територіалізовані також у рамках округів – умовних адміністративних одиниць, на які розділена кожна провінція, що включають до кількох десятків громад.
Поряд з прямим державним управлінням та органами самоврядування загальної компетенції в Бельгії існують і спеціалізовані органи місцевого управління з комплексним статусом: центри соціальної допомоги, що формуються в комунах або на міжкомунальній основі. Органи управління центром формуються муніципальною радою – але представники ради не можуть становити більше 1/3 членів правління, – бюджет також залежить переважно від громад, хоча й від державної влади також; у питаннях оперативного управління центри незалежні, а загальне регулювання і контроль здійснюють органи державної влади.
Завданням центрів є надання адресної соціальної допомоги та забезпечення охорони здоров'я. Податкова система місцевих громад Бельгії є – як і багато інших аспектів місцевого управління – своєрідним синтезом французького та німецького досвіду ХІХ-ХХ ст. Основні податкові надходження формуються за рахунок додаткових податків: комуни і провінції беруть додаткові відсотки до федеральних і регіональних податків. Для комун це прибутковий податок із фізичних осіб та податок на нерухомість, для провінцій – тільки останній. Усі місцеві спільноти можуть також встановлювати податки і збори на споживання; усього в країні існує до 130 типів таких зборів, але їхній внесок у місцеві бюджети вкрай незначний. У результаті, якщо громади до 30-36% доходів одержують за рахунок власних джерел, то в провінціях дотації та субвенції можуть становити 80-90% дохідної частини бюджету.
Столиця королівства Брюссель володіє особливою структурою управління: місто Брюссель є такою самою комуною, як і багато інших, але, разом з 18 іншими комунами, що утворюють агломерацію, Брюссель формує самостійний регіон – суб'єкт федерації. При цьому провінційний рівень територіальної організації в регіоні Брюссель-Оголиця відсутній, і функції провінційних органів управління делегуються регіональним органам Брюсселя адміністрацією провінції Північний Брабант, на території якої розташована столиця. Контроль за діяльністю органів самоврядування здійснюється органами влади наступного рівня територіальної організації: постійний контроль за законністю прийнятих громадами рішень здійснює постійна комісія (Валлонія) або губернатор (Фландрія) відповідної провінції. Цей контроль проводиться від імені регіону; діяльність самих провінцій підконтрольна регіональному Уряду. Контроль може бути попереднім, тобто рішення набирає чинності лише після схвалення контрольним органом, при прийнятті бюджету, зверненні за кредитами, в деяких інших випадках. Фінансовий контроль, також від імені регіону, здійснюють фінансові інспектори, присутні в провінціях і у великих громадах. Регіоналізація контролю, що пройшла у 80-х pp., зберегла і низку повноважень інших органів: і федеральний Уряд, і спільноти-суб'єкти федерації мають право епізодичного контролю за діяльністю місцевих органів управління за перетину компетенцій. Усі органи контролю наділені засобами впливу, аж до скасування рішень місцевої громади та прийняття власних натомість.
Підготовка кадрів
Освіта в Бельгії перебуває у віданні спільнот: фламандська спільнота займається освітою у Фландрії, французька спільнота – у Валлонії та Брюссельському столичному регіоні, німецькомовна – у відповідних кантонах.
Вищу освіту в Бельгії надають 15 університетів (6 у Фландрії і 9 у Валлонії і Брюссельському столичному регіоні), а також 69 інститутів (22 у Фландрії і 47 у Валлонії).
Бельгія бере активну участь у Болонському процесі. У системі вищої освіти під впливом Болонського процесу відбулися зміни. З 2004–2005 навчального року введена трирівнева система вищої освіти: бакалаврат (ступінь бакалавра), магістратура (ступінь магістра), докторантура (докторський ступінь PhD). У рамках Болонського процесу на базі співпраці університетів та інститутів функціонують 5 асоціацій.
Навчання державних службовців. Базове навчання проводиться для всіх вступників на державну службу і є диференційованим за рівнем старшинства. Для випускників вищих навчальних закладів підготовка триває від 10 до 20 днів протягом першого року служби залежно від організації.
Деякі установи мають спеціалізовані (цільові) навчальні програми для певних функцій. У середньому державні службовці проходять 3-5 днів навчання на рік.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бельгія“ на сторінці 7. Приємного читання.
