Позбавлення волі на певний строк - вид покарання, за яким засудженого ізолюють від суспільства шляхом поміщення його до спеціальної кримінально-виконавчої установи на строк, встановлений вироком суду (ст. 63 КК). Це покарання особи відбувають у кримінально-виконавчих установах закритого типу, вид яких визначає Державна пенітенціарна служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (ст. 86 КВК); повнолітні - у виправних колоніях (ст. 18, 138-140 КВК), а неповнолітні - у виховних колоніях (ст. 19, 143-149 КВК). Позбавлення волі встановлюють у межах від 1 до 15 років; у разі призначення позбавлення волі за сукупністю вироків цей строк не повинен перевищувати 25 років (ч. 2 ст. 71 КК), а при заміні довічного позбавлення волі внаслідок акту про помилування він не може бути менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК).
Довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання, згідно з яким засудженого ізолюють від суспільства шляхом примусового поміщення його до спеціальної кримінально-виконавчої установи - виховної колонії максимального рівня безпеки (ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 350 КВК) без зазначення у вироку конкретного строку тримання там. Це покарання замінило собою смертну кару, яка допускалося за ст. 24 КК 1960 р.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК)
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на. момент постановления вироку (ч. 2 ст. 64 КК). Засуджені до цього покарання підлягають звільненню від нього лише у разі застосування до них акта про помилування (ч. 2 ст. 87 КК), внаслідок якого довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років.
Загальні засади призначення покарання - це встановлені законом і обов'язкові для суду вимоги, якими він має керуватися, призначаючи покарання у кожній конкретній справі, щодо кожної особи, якій це покарання призначається. Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання - це різного роду чинники, об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що стосуються особи винного і вчиненого нею злочину, які хоча і не впливають на його кваліфікацію, однак зменшують чи підвищують ступінь суспільної небезпеки злочину, і тим самим впливають на ступінь її відповідальності.
Врахування обставин, що пом'якшують покарання, дає суду право: а) визначити розмір покарання більш наближеним до мінімуму санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджують винного; б) призначити за альтернативною санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК менш суворий вид покарання з тих, які в ній передбачено; в) застосувати на підставі ст. 69 КК більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
Наявність обставин, що обтяжують покарання, дає можливість суду: а) призначити покарання, яке наближається до максимальної межі санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджують винного, або дорівнює її максимуму; б) призначити за альтернативною санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджують винного, більш суворий вид покарання з тих декількох, які в ній передбачено; в) виключити можливість застосування ст. 69 КК.
За ч. 1 ст. 66. КК при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.
Згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини, що його пом'якшують, так і обставини, що у ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені. Врахування судом тих обставин, перелік яких наведено у ч. 1 ст. 66 КК, є не правом, а обов'язком суду, тому він не може ігнорувати їх, призначаючи покарання.
За ч. 1 ст. 67 КК при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2, 3 ст. 28 КК); 3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
У ч. 3 ст. 67 КК зазначено, що призначаючи покарання, суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті. Установлюючи вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, закон у ч. 2 ст. 67 КК надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання, за винятком тих, що передбачені у пп. 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК. Обставини, зазначені у цих пунктах, суд у всіх випадках визнає такими, що обтяжують покарання, а обставини, зазначені у пп. 1, 3-5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК, можуть бути і не визнані такими, з урахуванням конкретних обставин справи. Обставини, які обтяжують покарання, слід наводити у вироку суду у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах ч. 1 ст. 67 КК, із конкретизацією щодо тієї справи, яку розглядають.
Ст. 374 КПК зобов'язує суд мотивувати у вироку призначене ним покарання. Мотивування покарання має бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Будь-яка обставина, що пом'якшує чи обтяжує покарання, має бути предметом дослідження в судовому засіданні, і лише за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути зазначено у мотивувальній частині вироку і враховано при призначені судом покарання.
За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 1 ст. 69 КК). Обставини, що пом'якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК, мають відповідати певним вимогам. Рішення суду про застосування ст. 69 КК має бути належним чином умотивовано у вироку суду.
Призначення покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків. Сукупність злочинів - це скоєння особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден із яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК). Оскільки можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність, існують і різні передбачені законом способи його призначення.
У КК передбачено змішаний спосіб призначення покарання за сукупністю. У ч. 1 ст. 70 КК зазначено, що за сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Призначення покарання окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність, - це обов'язкова вимога ст. 70 КК, відхилення від якої є неприпустимим. Призначаючи покарання окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність, суд керується загальними засадами його призначення (ст. 65 КК), враховує обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст.ст. 66, 67 КК), а також положення ст.ст. 68, 69, 69-1 КК, якими встановлено спеціальні правила призначення: покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті; більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; за наявності обставин, що пом'якшують покарання. Наприклад, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пп. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати 2/3 максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (ст. 69-1 КК).
Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначають за принципом поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) повного чи часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 ЮС
Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюють чч. 1 і 3 ст. 70 КК. Частина 4 ст. 70 КК поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на ситуації, коли після постановления вироку буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку.
Сукупність вироків має місце, якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання вчиняє новий злочин (ч. 1 ст. 71 КК). Так, якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
На підставі ст. 71 КК за сукупності вироків суд призначає покарання за певними правилами з урахуванням положень ст.ст. 65-69 КК, ст.ст. 32, 34 КК, п. 1 ч. 1 ст. 67 КК, ч. 2 ст. 61 КК, ч. 1 ст. 51 КК.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адвокатський іспит» автора Баулін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕМА 6. Кримінальне право“ на сторінці 7. Приємного читання.