Розділ «ТЕМА 6. Кримінальне право»

Звільнення від кримінальної відповідальності - це реалізація державою, яку являє суд як носій її судової влади, свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.

Особа, яка вчинила злочин, може бути за рішенням суду, постановленому у встановленому законом порядку, звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, передачею особи на поруки, зміною обстановки, закінченням строків давності (ст.ст. 44,45,46,47,48,49 КК).

Звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям може бути особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

У зв'язку з примиренням винного з потерпілим звільненою від кримінальної відповідальності може бути особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації передбачено для особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, за наявності клопотання колективу підприємства, установи чи організації, в якому вона працює, і за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ст. 47 КК).

У відповідності до ст. 48 КК особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Стаття 49 КК передбачає, що у зв'язку із закінченням строків давності, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; З роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 5 років -у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину; 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст.ст. 437,438,439 і ч. 1 ст. 442 КК.

За рішенням суду від покарання звільняють уже засуджених осіб (крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування - ч. 1 ст. 74 КК). Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, якщо його мети можна досягти без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або якщо це надалі зробити неможливо чи недоцільно. КК передбачає різні види звільнення від покарання, які об'єднують у дві групи: а) безумовне - до особи не висувають яких-небудь вимог у зв'язку з її звільненням - регламентоване ч. 4 ст. 74 і ст. 49 КК; ст.ст. 80, 82, 84 КК; б) умовне - пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати упродовж певного іспитового строку, їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання, визначене ст.ст. 75-79, 81, 83 КК. Амністія і помилування найчастіше мають безумовний характер, хоча можуть бути (зокрема амністія) й умовними.

Одним із видів звільнення від відбування покарання є звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК): якщо суд, призначаючи покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Для звільнення від відбування покарання з випробуванням має бути достатня для цього підстава. Ст. 75 КК описує ЇЇ в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати залежно від обставин справи. Таке звільнення завжди пов'язано зі встановленням у вироку іспитового строку. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язано з покладанням судом на такого засудженого певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням залежать від поведінки засудженого упродовж іспитового строку, відповідно можуть бути як сприятливими, так і несприятливими (ст. 78 КК).

6.10. Поняття покарання. Види покарань. Основні та додаткові покарання. Призначення покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків. Правила складання покарань. Зарахування строку попереднього ув'язнення. Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК).

Метою покарання є не лише кара, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними і іншими особами нових злочинів. Воно не має за мету завдати особі фізичних страждань або принизити її людську гідність (ч. 2,3 ст. 50 КК).

Покарання має такі ознаки: 1) є заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне діяння; 2) особу не може бути піддано кримінальному покаранню, доки її вину з буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 2 КК); 3) покарання може бути застосоване лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру (ч. 2 ст. 2 КК);

4) покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, тобто є карою, яка визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних утисків і обмежень;

5) будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Викладені ознаки відрізняють покарання від інших заходів державного примусу.