Розділ «ТЕМА 6. Кримінальне право»

Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. Можливі випадки, коли особа після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє не один, а два і більше злочинів. У таких ситуаціях має місце сполучення сукупності вироків і сукупності злочинів, тож застосовують правила ч. 5 ст. 71 КК, з якої випливає, що для призначення покарання слід керуватися ст.ст. 70, 71 КК.

Для цього встановлено співвідношення між окремими видами покарань на підставі певної "шкали" їх еквівалентів.

Правила складання покарань. За окремі злочини (за окремими вироками) як за сукупності злочинів (ст. 70 КК), так і за сукупності вироків (ст. 71 КК) може бути призначено покарання не тільки одного, а й різних видів. При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: 1) 1-му дню позбавлення волі відповідають: 1 день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту, 2 дні обмеження волі, З дні службового обмеження для військовослужбовців або виправних робіт, 8 годин громадських робіт; 2) 1-му дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: 2 дні обмеження волі, 3 дні службового обмеження для військовослужбовців або виправних робіт; 3) 1-му дню обмеження волі відповідають 3 дні службового обмеження для військовослужбовців або виправних робіт; 4) 1-му дню обмеження волі або арешту відповідають 8 годин громадських робіт (ч. 1 ст. 72 КК).

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно (чч. 2,3,4 ст. 72 КК).

Зарахування строку попереднього ув'язнення. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК, за якими переводиться менш суворий вид покарання в більш суворий на підставі, так званої, "шкали" їх співвідношення. При призначенні покарань, не зазначених в цій шкалі, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК).

6.11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх".

Розділ XV КК передбачає особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, які обумовлені психофізичною незавершеністю процесу формування особи неповнолітнього, що призводить до його нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки. Ці соціальні закономірності стали причиною закріплення в законі тенденції пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці. Виокремлення в КК норм про кримінальну відповідальність та покарання неповнолітніх відповідає принципам справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії.

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97) і у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106). Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від засудження і обмежень, встановлених кримінальним законом за вчинення певного злочину.

За ч. 1 ст. 97 КК неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 років. Цей перелік є вичерпним (ч. 2 ст. 105 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується відповідно до загальних правил, передбачених у ст.ст. 49, 80 КК з урахуванням того, що для них встановлені такі строки давності: 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 7 років - у разі вчинення тяжкого злочину; 10 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ст. 106 КК).

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані як основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк, а як додаткові - у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 98 КК).

При призначенні покарання неповнолітньому суд обов'язково враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього (ч. 1 ст. 103 КК).

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення, в межах до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо неповнолітній вчинив злочин, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, то йому може бути призначено покарання у виді громадських або виправних робіт (ст. 99 КК).

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 1S років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати 2 годин на день. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10% (ст. 100 КК).

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановления вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб (ст. 101 КК).

Позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, може бути призначене, з відбуванням його у спеціальних виховних установах, на строк від 6 місяців до: 1) 1 року 6 місяців за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості; 2) 4 років за злочин середньої тяжкості; 3)7 років за тяжкий злочин; 4) 10 років за особливо тяжкий злочин; 5) 15 років за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ст. 102 КК). При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років (ч. 2 ст. 103 КК).

Засудженого до арешту або позбавлення волі неповнолітнього може бути звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку тривалістю від 1 до 2 років. При цьому, суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи (ст. 104 КК).

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання, а достатньо буде застосувати до нього примусові заходи виховного характеру, кількість і тривалість яких визначається судом, який їх призначає. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя (ст. 105 КК).

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16 квітня 2004 р. № 5, в якій дано тлумачення судової практики, яка склалась при застосуванні норм розділу XV КК, підкреслюється, що суди повинні враховувати як такі, що пом'якшують покарання, обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпечності злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо). Позбавлення ж волі має застосовуватися до неповнолітніх тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Висновок суду про необхідність застосування до неповнолітнього позбавлення волі, якщо санкцією статті, за якою він засуджується, передбачені й інші види покарань, повинен бути мотивованим у вироку (п. 16 зазначеної постанови).

Якщо санкцією КК, за яким засуджується неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на його вік чи стан не можуть до нього застосовуватися, суд звільняє його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, або закриває справу і звільняє його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний вирок і звільняє його від покарання (п. 18 цієї постанови).