Розділ «ТЕМА 6. Кримінальне право»

6.12. Умисне вбивство. Погроза вбивством. Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи".

Визначення умисного вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині міститься у ч. 1 ст. 115 КК. Об'єктом злочину є життя особи. З об'єктивної сторони умисне вбивство передбачає наявність трьох обов'язкових ознак: 1) діяння (дія або бездіяльність), що полягає у посяганні на життя іншої людини; 2) наслідку у вигляді настання біологічної (незворотної) смерті людини; 3) причинного зв'язку між діянням і наслідком.

Для кваліфікації діяння за окремими пунктами ч. 2 ст. 115 КК потрібна також наявність факультативних ознак (місце, час, спосіб, знаряддя, обстановка вчинення злочину).

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона умисного вбивства, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, характеризується прямим або непрямим умислом, а передбаченого ч. 2 ст. 115 КК, - у деяких випадках, крім умислу, - наявністю відповідного мотиву або мети. Відповідальність за кваліфіковані види навмисного вбивства передбачено ч. 2 ст. 115 КК.

За видами навмисного вбивства розрізняють: - просте (ч. 1 ст. 115 КК);

- кваліфіковане, за вчинення якого санкція ч. 2 ст. 115 КК передбачає можливість застосування такого покарання як довічне позбавлення волі: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника або викраденої людини; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6) з корисливих мотивів; 7) з хуліганських мотивів; 8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку, 9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; 11) вчинене на замовлення; 12) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст.ст. 116-118 КК; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості;

- вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК);

- матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК);

- при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) та інші (ст. 112, 348, 379,400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК).

Як зазначено у п. 12 постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2, умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

При вчиненні декількох умисних убивств за обставин, що обтяжують відповідальність, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 цієї статті з урахуванням повторності. Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, якщо судимість за раніше вчинене вбивство знято в установленому законом порядку чи погашено.

У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, суди мають з'ясовувати, який із них домінував, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву.

Відповідно до ст. 129 КК погроза вбивством визнається окремим злочином. За ч. 1 цієї статті, погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 2 років. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років (ч. 2 ст. 129 КК).

Об'єктом злочину є особиста безпека особи. З об'єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо. Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, місця, часу, обстановки ЇЇ висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення має сприйняття погрози потерпілим, очевидцями погрози та іншими особами, які про неї дізналися.

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя, і бажає цього. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 129 КК). При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 129, той факт, що погроза вбивством висловлюється членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, має усвідомлюватися як винним, так і потерпілим.

6.13. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Пленум Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи".

Розділ IV КК визначає злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи, а саме: зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155), розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Основним об'єктом злочинів цієї категорії є статева свобода і статева недоторканість особи, їх факультативними об'єктами можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Під статевою свободою розуміють право особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин (через малолітство, втрату свідомості тощо) не є носієм статевої свободи.

Ст. 152 КК встановлює відповідальність за зґвалтування, тобто насильницькі статеві зносини, вчинені природним способом. Потерпілими можуть бути особи жіночої і чоловічої статі, незалежно від характеру їх поведінки (наприклад, аморальної) і відносин з винним (наприклад, шлюбні відносини).