Розділ «ТЕМА 12. Законодавство про адміністративні правопорушення та адміністративне судочинство»

12.1. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність. Відмежування адміністративного правопорушення від злочину

Адміністративна відповідальність - самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та юридичних осіб, встановлений законодавчими актами з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів організацій, держави, охорони природних ресурсів, власності, державного та громадського порядку і безпеки, порядку управління. Адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративного правопорушення і характеризується такими рисами: державний примус; правовий примус; настання несприятливих наслідків для правопорушників; підсумкова правова оцінка діяння від імені держави; наявність вини.

Суб'єктами цього виду відповідальності є як фізичні, так і юридичні особи. Сукупність правових норм, що регламентують відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності, складають один з основних правових Інститутів адміністративного права, в основі якого лежить законодавство про адміністративні правопорушення. Встановлення адміністративної відповідальності належить до компетенції Верховної Ради України і регулюється винятково законами України (ст. 92 Конституції України).

Адміністративну відповідальність характеризує особливий процесуальний порядок її реалізації. Кодифікованим актом, що регламентує суспільні відносини щодо застосування адміністративної відповідальності, є Кодекс України про адміністративні правопорушення, який встановлює загальні принципи адміністративної відповідальності, види стягнень, суб'єктів, до яких можуть бути застосовані адміністративні стягнення в разі вчинення ними адміністративного правопорушення, та особливості притягнення окремих видів суб'єктів, підстави звільнення від адміністративної відповідальності та обставини, що виключають порядок накладення адміністративних стягнень, органи, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, особливості провадження з певної категорії правопорушень, юридичні склади адміністративних правопорушень.

Адміністративне правопорушення (проступок) - протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на охоронювані законом суспільні відносини і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення характеризується низкою ознак: дія або бездіяльність, тобто діяння; діяння суспільно небезпечне; діяння протиправне; діяння винне; діяння каране.

Адміністративне правопорушення і злочин є суспільно небезпечними діяннями. Щоб їх розмежувати, потрібен повноцінний критерій, яким є ступінь суспільної небезпечності цих правопорушень. Суспільна небезпека - це сукупність конкретних показників, ознак, закріплених у нормах права, що характеризують окремі елементи складу правопорушення, а також склад загалом.

Щодо деяких суспільно небезпечних діянь визначити межу між злочинами й адміністративними правопорушеннями досить складно, особливо це стосується так званих суміжних правопорушень, наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП) та кримінально каране хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК), злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі співробітника міліції (ст. 185 КпАП) та опір (ст. 342 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89 КпАП і ст. 299 КК).

Для визначення ступеня суспільної небезпечності правопорушення й відмежування його від злочину використовується такий показник, як наявність чи відсутність тяжких наслідків; розмір майнових збитків, завданих правопорушником. Донедавна вперше вчинене правопорушення, передбачене відповідною нормою права, спричиняло адміністративну відповідальність, а повторне вчинення аналогічного правопорушення - відповідальність, передбачену кримінальним законодавством.

12.2. Адміністративне стягнення, його види. Накладення адміністративного стягнення. Строки накладення адміністративного стягнення

Адміністративні стягнення - один з видів адміністративно-примусових заходів, що застосовується з метою: виховання правопорушника; попередження вчинення ним нових правопорушень (приватна превенція); попередження вчинення правопорушень іншими особами (загальна превенція) (ст. 23 КпАП). Зміст адміністративно-правових санкцій має каральний, а не поновлюваний, компенсаційний характер. Вид і обсяг обмежень, що складають зміст адміністративних стягнень, визначаються повноважними органами держави, їхніми посадовими особами з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини і майнового стану, обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.

Ст. 24 КпАП встановлює такі види адміністративних стягнень: попередження (ст.ст. 26, 39 КпАП); штраф (ст. 27 КпАП); оплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст. 28 КпАП); конфіскація предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 29,234-1, 234-2, 262, 264, 265КпАП); позбавлення спеціального права (ст. 21 Конституції України, ст.ст. 30, 221, 240, 242, 317-321 КпАП); виправні роботи (ст.ст. 31, 51, 51-1, 173, 173-1, ч. 2 ст. 178, ст. 185, 185-1, 185-7, 185-9, 322, 323, 325 КпАП) (у проекті нового КпАП це стягнення виключене, оскільки застосовувані за місцем роботи відрахування, власне кажучи, є штрафом "на виплат"); адміністративний арешт (ст.ст. 3244,173, ч. 3 ст. 178, ст. 185, 185-1, 185-3, 326-328 КпАП); адміністративне видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства (ст.ст. 3-4, 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", ст.ст. 9-15 Закону України "Про біженців").

Накладення стягнення за здійснення адміністративних правопорушень має відбуватися на підставі загальних принципів, закріплених в Конституції України й у КпАП: законність накладення стягнення; індивідуалізація покарання; гуманізм і справедливість. Накладення адміністративних стягнень здійснюється з урахуванням обставин (ст. 34 КпАП), що пом'якшують відповідальність за здійснення адміністративного проступку. При накладенні адміністративних стягнень необхідно враховувати і обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Обставини, наведені в ст. 35 КпАП, є підставою для посилення відповідальності за вчинення адміністративного проступку лише тоді, коли вони не включені як кваліфікаційні ознаки до складу правопорушення. В іншому випадку такі обставини не повинні додатково враховуватися при накладенні адміністративного стягнення.

Строк накладення адміністративних стягнень - певний проміжок часу, протягом якого особа, що вчинила правопорушення може бути притягнута до адміністративної відповідальності і до неї можуть бути застосовані заходи адміністративного примусу.

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - з дня його виявлення (ст. 38 КпАП). При обчисленні двомісячного терміну в розрахунок не приймається та доба, з якої починається збіг строку. Строк давності завершується о 12 годині ночі останньої доби встановленого строку. Вказаний строк не застосовується у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства (Рішення КСУ від 30 травня 2001 р. № 7рп/2001). Ч. 2 ст. 38 КпАП встановлює особливості у застосуванні строків давності.

12.3. Адміністративна юрисдикція. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Адміністративна юрисдикція - це певна категорія справ, яка підпадає під компетенцію адміністративних органів; це діяльність органів державного управління та посадових осіб з розгляду адміністративних справ, винесення з них рішень (постанов), а також застосування санкцій в адміністративному порядку (без звернення до суду).

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесені до повноважень тих або інших органів державної влади, органів управління підприємством, організацією, установою. Юридичне значення підвідомчості полягає у тому, що вона дозволяє розмежувати повноваження різних суб'єктів права, а щодо органів державної та публічної влади є гарантією дотримання принципу законності у їх діяльності, зокрема, ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В юридичній практиці це поняття застосовується насамперед щодо діяльності суду, органів виконавчої влади, прокуратури. Підвідомчість встановлюється законодавчими актами - кодексами України та багатьма законами (наприклад, "Про міліцію", "Про Конституційний Суд України", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру" та ін.). У теорії права розрізняють різні види підвідомчості: виключна; альтернативна; договірна; імперативна.

Підвідомчість визначається нормами матеріального права, а порядок розгляду справ регулюється процесуальними нормами.