Розділ «31. Етичні аспекти на досудовому слідстві»

Якщо ж кожна спроба адвоката сприймається невдоволено, викликає роздратованість і обурення слідчого, всі клопотання відкидаються без урахування їх спрямованості чи корисності, адвокатові слід зважити, чи доцільно продовжувати роботу так активно. Безумовно, якщо виникають принципові розбіжності з позицією слідчого, що загалом негативно впливає на становище підзахисного, то, незалежно від його налаштованості, клопотання мають бути викладені і в разі відмови оскаржуватися прокурору. Але якщо йдеться про тактичні моменти (допит окремих свідків, призначення експертиз і т. ін.), тобто про обставини, які, в разі подання клопотання, можуть бути використані слідчим для підсилення обвинувачення підзахисного, очевидно, доцільніше не порушувати клопотання, а повернутися до його реалізації під час судового розгляду справи.

У процесі роботи на попередньому слідстві адвокат може помітити тенденційність дій слідчого щодо полегшення становища інших обвинувачуваних у справі за рахунок його підзахисного. Чи повинен адвокат заявити необхідні, на його думку, клопотання, спрямовані на виправлення такої позиції слідчого і всебічний захист інтересів свого підзахисного за умови, що це погіршить становище інших обвинувачуваних у справі осіб? Відповідно до закону, адвокат не тільки має право, але і зобов'язаний це зробити. Такий крок адвоката виправданий і з етичного погляду, адже вказані вище дії слідчого суперечать закону і є аморальними.

Приклад. Надаючи правову допомогу на досудовому слідстві у груповій справі, адвокат помітив відверту упередженість слідчого щодо окремих обвинувачуваних. Під час побачення підзахисний сповістив адвокатові деякі обставини, про які він дізнався лише тепер і які можуть докорінно змінити його становище у справі. Для цього слід допитати двох підлітків, які раніше допитані не були, оскільки слідчий про них не знав. Адвокат заявив слідчому клопотання про допит двох нових свідків у справі. Останній погодився з клопотанням, а через деякий час у справі з явилися протоколи допиту підлітків, зі змісту яких випливало, що їм нічого по справі невідомо. На запитання адвоката, чому слідчий не сповістив його про час допиту свідків за його клопотанням, останній відповів, що вважав це недоцільним. Скарга прокуророві на незаконні дії слідчого була залишена останнім без уваги.

При розгляді справи в суді під час допиту підлітків за участю батьків та психолога було з'ясовано, що під час допиту на досудовому слідстві слідчий не радив підліткам та батькам вплутувати дітей у цю справу, бо для них це може погано скінчитися. Під час допиту в суді діти постійно озирались на залу, де сидів оперативний уповноважений, що був задіяний у цій справі. За клопотанням адвоката суд видалив останнього із зали, і лише тоді підлітки дали правдиві і корисні для справи показання.

З тактичного погляду, адвокат, запідозривши упередженість слідчого щодо його підзахисного, вчинив необачно. "Розкривати" перед слідчим корисних для підзахисного свідків означало не вберегти їх від можливого впливу слідчого. Більш досвідчений адвокат за таких обставин не став би заявляти клопотання слідчому, а викликав би таких свідків для допиту прямо в суді, що дало б змогу уникнути стороннього впливу.

Резюме: Ми вже зупинялись раніше на подібній ситуації, коли слідчий пробував знецінити докази, надані адвокатом, але там адвокат обачливо записав розповідь свідків на плівку. У цьому випадку адвокат не міг цього зробити, адже заперечували батьки підлітків. Отже, слід брати до уваги такі нюанси у практиці.

Адвокат - підзахисний.

Дуже важливим фактором у роботі адвоката на досудовому слідстві є встановлення нормальних, етично витриманих відносин з підзахисним щодо узгодження позиції стосовно пред'явленого обвинувачення. Досі не знайдено відповіді на запитання: як діяти адвокатові, якщо йому стане відомо від підзахисного про обставини, що несумісні з мораллю та суперечать матеріалам справи. Адвокат, згідно із законом, мусить здійснювати захист за будь-яких обставин. Але адвокат не має індульгенції від церкви і не вільний від суспільства, в якому він живе, та його моралі.

Приклад. Адвокат здійснює захист обвинувачуваного у вбивстві. Останній при зустрічі з захисником зізнався адвокату, що злочин справді вчинено ним, однак він буде категорично заперечувати свою причетність до вбивства. Підсудний також повідомив, що має інформацію про спроби його друзів на волі вплинути на потерпілих з метою змусити їх відмовитися від претензій.

Захисник обурений цинізмом обвинувачуваного, йому щиро шкода жертву і потерпілих, однак повідомити будь-кому довірену йому таємницю чи відмовитися від захисту з таких мотивів він не може. Він повинен продовжувати захист за будь-яких обставин, навіть всупереч власним уявленням про совість і справедливість.

Резюме: Закон, що зобов'язує адвоката захищати за будь-яких умов, не може бути аморальним, адже приймається законодавчим органом від імені народу. Отже, адвокат, що обирає свою професію добровільно, апріорі погоджується діяти за Законом за будь-яких умов, а тому його дії морально виправдані.

У цьому і полягає унікальність становища адвоката, і очікувати від нього справедливості у наведеній ситуації означає нерозуміння завдань адвокатури в цілому. Ще менш обгрунтовано очікувати від адвоката обіцянки у вигляді присяги про те, що він буде справедливим. Інше питання - вибір засобів досягнення мети безпосередньо адвокатом. Тут адвокат може і зобов'язаний виявити і педантичність, і особисту порядність.

Обґрунтовано вимагати від адвоката високого професіоналізму і сумлінності при веденні справи, охайності у виборі засобів захисту і моральності їх застосування при виконанні адвокатського обов'язку.

Робота на досудовому слідстві зобов'язує адвоката до певної активності, якої вимагає участь у процесуальних слідчих діях: присутність на допитах окремих осіб, участь у слідчому експерименті, впізнанні, виїзді на місце злочину і т. ін. Активність на досудовому слідстві - це, по-перше, реальна можливість виправити окремі вади слідства на ранній стадії, не залишаючи їх до розгляду справи судом.

На практиці виникають ситуації, коли адвокат під час слідства стикається з явно помилковим кроком слідчого, що може сильно підірвати позицію обвинувачення в суді. Здавалось би, логічно викласти свої сумніви у клопотанні про виправлення помилки. Але, аналізуючи дії слідчого, адвокат доходить висновку, що останній не зацікавлений в об'єктивному розслідуванні справи і, природно, використає цю нагоду так, щоб виправити виявлену адвокатом помилку на користь обвинувачення. З тактичних мотивів, краще утриматись від такого клопотання. Завдання адвоката - не лише виявити у справі обставини, що виправдовують підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного чи пом'якшують його відповідальність, але і грамотно використати ці обставини на користь підзахисного.

Вкрай делікатною і важкою для адвоката є ситуація, коли для полегшення позицій захисту необхідні свідчення особи, проти виклику якої заперечує сам обвинувачуваний з особистих чи інших мотивів. Тут немає єдиного рецепту. Якщо обвинувачуваний недостатньо реально уявляє собі загрозу майбутньої відповідальності або легковажно розраховує уникнути її і без допиту цього свідка, адвокат має докласти всіх зусиль до того, аби донести до свідомості підзахисного можливі наслідки його дій.

Якщо ж зусилля адвоката наштовхуються на безглузду упертість або нерозуміння обвинувачуваним ситуації, адвокат має повідомити підзахисному про прийняте ним рішення і самостійно клопотати перед слідчим про виклик такого свідка. У цьому разі обвинувачуваний може відмовитися від послуг адвоката - це його право. Якщо ж цього не відбудеться, адвокат вільний приймати рішення самостійно. Не буде зайвим нагадати, що прийняття подібного рішення - це результат дуже серйозних міркувань і завжди ризик.

На запитання, чому варто бути вкрай обережним у виробленні єдиної позиції захисту на попередньому слідстві й у суді, можливо, відповість пропонований епізод з адвокатської практики.

Але є колізії і більш мотивованого характеру. Підзахисний з якихось, лише йому відомих, міркувань, тобто усвідомлено обрав позицію захисту, що іншим, в тому числі і захисникові, видається безглуздою, безперспективною і непродуманою. Насправді, вона осмислена і підкріплена якимись факторами, відомими лише підзахисному.

Раніше наводився приклад, коли обвинувачуваний С. на попередньому слідстві визнавав себе винним в дачі хабарів вії епізодах. Під час зустрічі з адвокатом останній запитав, як підсудний схильний вести себе в суді. Пославшись обіцянку на Замісника Прокурора республіки, що йому більше ніж 6 років суд не дасть, підсудний заявив, що буде наполягати на своїх свідченнях і далі.