РОЗДІЛ V. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПРЕДСТАВНИЦТВА В СУДІ

Проблему представництва у ЦПК вирішено дещо спрощено. Слід мати на увазі, що повну цивільну дієздатність має не тільки особа, яка досягла 18 років (повноліття). Відповідно до ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Слід наголосити, що у разі припинення шлюбу до досягнення повноліття набута особою повна цивільна дієздатність зберігається. Зберігається повна цивільна дієздатність і у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Отже, представниками можуть бути не тільки особи, які досягли 18-річного віку, а й ті, що досягли повної цивільної дієздатності з підстав, передбачених ст. 34 ЦК України.

Ст. 35 ЦК України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ст. 35 ЦК). У законодавстві інших країн такий правовий інститут відомий як "емансипація" (ст. 37 ГПК РФ).

Не вирішено досить чітко і питання про можливість бути представником осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, а також осіб, які страждають на психічний розлад. Ці особи можуть вчиняти угоди, що виходять за межі дрібних побутових, за згодою піклувальника. Але відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів може бути оскаржена до суду особою, цивільна дієздатність якої обмежена, або органу опіки та піклування (ст. 37 ЦК).

За відсутності представника у сторони, обмеженої у цивільній дієздатності, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі та запропонувати органу опіки і піклування призначити або замінити законного представника. Вважаю, що особи, які перебувають під опікою і піклуванням, не можуть бути допущені у процес як судові представники. Такої позиції дотримується і судова практика Російської Федерації.

Європейський суд з прав людини щодо надання безоплатної правової допомоги займає жорстку позицію в контексті ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. І хоча ч. 3 ст. 6 Конвенції встановлює гарантії надання безоплатного захисника тільки обвинуваченим у кримінальних справах, Європейський суд розширив тлумачення цієї статті, використовуючи тест "рівності двох рук", тобто рівності сторін у змагальному процесі.

У справі "Ейрі проти Ірландії" заявниця звернулася зі скаргою на те, що їй було відмовлено у наданні безплатного адвоката у цивільній справі, коли вона добивалась судового рішення про роздільне проживання з чоловіком. Безплатна допомога щодо таких справ в Ірландії не надавалась, а пані Ейрі не мала коштів для сплати вартості судового процесу. Пані Ейрі вважала, що порушено п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки вона позбавлена права доступу в суд через дорожнечу процесу, а також те, що вона наразилась на дискримінацію (ст. 14 Конвенції), оскільки була позбавлена судового захисту, яким могли користуватись заможні люди.

Європейський суд відкинув аргумент уряду Ірландії, що заявниця сама могла стати перед судом і реалізувати своє право на доступ до правосуддя без допомоги адвоката. "Конвенція спрямована на те, - вказав Європейський суд у своєму рішенні, — щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, здійсненні на практиці й ефективні... Суд вбачає очевидним, що заявниця опинилась би у невигідній ситуації, якщо б її чоловіка представляв адвокат, а її ні. Крім того, на думку суду, було б нереалістичним уважати, що заявниця могла ефективно вести свою справу... Це рішення показове ще й тому, що до нього в Ірландії безоплатна юридична допомога не надавалась у жодній із категорій цивільних справ. Після цього рішення стало очевидним, що Європейський суд покладає на національні держави відповідальність за дотримання принципу рівності у наданні юридичної допомоги в контексті реалізації права на доступ до правосуддя".

На практиці виникають проблеми з вирішенням питань, пов'язаних з відстороненням від участі у справі адвоката у зв'язку з тим, що у нього немає допуску до державної таємниці, а обставини справи стосуються питань, пов'язаних з державною таємницею. Цікавим у цьому контексті є вирішення цього питання в Росії.

Згідно з ухвалою Конституційного суду РФ від 10 листопада 2002 р. № 314-0 за скаргою громадянина Романова Юрія Петровича на порушення його конституційних прав статтями 21 і 21-1 закону Російської Федерації "Про державну таємницю" адвокат не може бути відсторонений від участі у розгляді справи у зв'язку з відсутністю у нього допуску до державної таємниці.

На жаль, в Україні аналогічного рішення Конституційного Суду України немає. А закони юридичної логіки та політичної доцільності іноді ведуть конституційні суди різних країн у протилежних напрямах.

Глава 20. Посвідчення повноважень представників сторін та інших осіб

Представники діють на підставі довіреності. Довіреність - спеціальний документ, який надає право на здійснення процесуальних дій та ведення будь-яких цивільних справ або справи, на здійснення певної процесуальної дії. Ст. 244 ЦК довіреністю називає письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність для представництва у суді передбачає насамперед вчинення певних процесуальних дій. Довіреність, передбачена Цивільним кодексом, встановлює право особи укладати правочини від імені та в інтересах особи, яку представляють.

Довіреність у широкому розумінні є документом, що підтверджує особу і повноваження представника на вчинення певних дій. На практиці в довіреності передбачають право на укладення правочинів і представництво перед третіми особами та представництво в суді.

Повноваження представника фізичної особи має бути посвідчене довіреністю фізичної особи, яка засвідчується нотаріально. Довіреність може бути посвідчена також посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання.

Суддя має докладати зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною[1].

Проте, на відміну від судді, не всі представники в суді є особами поінформованими. Вважаю, що було б доцільним розробити правила судової етики для всіх осіб, які беруть участь у судовому процесі, та вивішувати їх у суді. Позаяк однією з проблем для підтримання порядку в суді є невміння представників (якщо вони не адвокати чи юристи) поводитися в суді.

У Лук'янівському СІЗО відмовили у посвідченні довіреності для представництва у суді особи, яка перебувала під вартою. У відповіді на скаргу представники Генеральної прокуратури, а також керівництво СІЗО стверджували, що слідчий ізолятор не є місцем позбавлення волі, тому начальник установи не має права посвідчувати довіреність осіб, що перебувають там за рішенням суду. Тільки після звернення із скаргою до Шевченківського районного суду м. Києва вдалося вирішити проблему та зобов'язати керівництво установи посвідчити довіреність. Коментована стаття знімає цю проблему. Якщо особа перебуває на стаціонарному лікуванні, на кораблі або у певній установі за рішенням суду, то посадові особи цих установ повинні (або ж мають право) посвідчити довіреність для представництва особи у суді.

Повноваження представника юридичної особи посвідчуються довіреністю або документами, що підтверджують службове становище і повноваження її керівника. Наприклад, службовим посвідченням і випискою із статуту товариства або копією наказу, в якому вказано повноваження особи. У службових посвідченнях не прийнято вказувати повноваження, якими наділено посадову особу. Тому суд перевіряє службове становище особи за посвідченням, а повноваження цієї особи за статутом, положенням, іншим документом, на підставі якого працює юридична особа.

На практиці важливо, щоб назва посади у посвідченні збігалася з назвою у статуті чи іншому документі. Якщо у статуті посадова особа називається начальником, а у посвідченні вказано "директор", то із посвідченням повноважень у судовому засіданні можуть виникнути труднощі. У цьому разі суд змушений вимагати додаткові документи або довіреність від такого представника. Зі ст. 42 ЦПК вилучено норму про можливість надання повноважень за усною заявою, яку заносили до протоколу судового засідання. Натомість уважний аналіз ч. 2 ст. 42 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що довіреність може бути посвідчена судом, оскільки у ч. 2 ст. 42 наголошено, що довіреність може бути посвідчена, крім нотаріуса і організації, де працює особа, за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК визначено, що питання, пов'язані з рухом справи у випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. У разі заявлення клопотання фізичною особою-довірителем про посвідчення судом довіреності на ведення справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, суд може без виходу до нарадчої кімнати постановити ухвалу, яку заносять до журналу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи. Довіреність посвідчується лише для розгляду конкретної справи, тобто не може бути посвідчено довіреність, яка передбачає не пов'язані з розглядом цієї справи повноваження. Ухвала про посвідчення такої довіреності оскарженню не підлягає.