Розділ «ПЕРЕДМОВА»

Проте головне своє завдання - надання правової допомоги громадянам та організаціям у цивільних і кримінальних справах - адвокатура виконує з більшим чи меншим успіхом. У цих умовах особливого значення набуває професійний рівень адвокатів, їхнє вміння скористатись тими можливостями, які надають процесуальні кодекси громадянам та їх представникам.

"У громадянському суспільстві, заснованому на демократичних принципах і засадах верховенства права, головна мета правової системи полягає у захисті фундаментальних прав громадян від свавільного втручання держави, а головний обов'язок держави - керувати справедливо і чесно". У цьому сенсі роль адвоката у демократичному суспільстві має три основні складові:

1) адвокат - представник своїх клієнтів;

2) адвокат - представник правової системи;

3) адвокат - громадський діяч, який несе особливу відповідальність за якість правосуддя.

Представляючи клієнта, адвокат виступає його захисником і радником і слугує інтересам останнього. Як зазначає американський адвокат Ненсі К. Сплейн: "готуючись представляти перед судом захист інтересів клієнта, адвокат водночас відповідає за належне здійснення судового процесу"[5]. З таким підходом варто погодитись. Не тільки суд, а й адвокат, і прокурор, якщо він бере участь у справі, відповідальні за належний рівень правосуддя. Помилкою багатьох суддів є те, що вони не враховують, що і адвокат є особою, відповідальною за процес. Звідси намагання відгородитись від адвокатів, ухилення від спілкування у неофіційній або неформальній обстановці, а відтак замкненість, яка не йде на користь справі. Тому в Україні так і не вдалося сформувати єдине юридичне співтовариство. Кожна група юристів намагається відділитись від іншої - судді з суддями, прокурори з прокурорами, адвокати з адвокатами, юристи з юристами.

Адвокат як громадський діяч, який здобув вищу юридичну освіту, усвідомлює ті недоліки, що є в системі правосуддя, і своєю діяльністю має працювати заради реформування права та правової системи, сприяти відкритому обговоренню її недоліків з метою поліпшення та допомоги державним лідерам у роботі зі зміцнення правової системи на засадах верховенства права. Для такої ролі адвокати мають підтримувати і розвивати високі стандарти професіоналізму.

Такі, звичні для закордонних адвокатів формули, мали б стати професійним кредо (profession de foi) і для українських адвокатів.

Водночас слід зауважити, що набуття правових знань і вміння їх використати не найголовніше в адвокатській діяльності. Адвокат має оволодіти вмінням піддавати правові ситуації нещадному аналізу з точки зору здорового глузду та почуття справедливості, яке є серцевиною права.

"В основі адвокатського мистецтва лежить здоровий глузд. Здоровий глузд, цей неоціненний помічник усіх людських починань, має величезне значення в адвокатському мистецтві. Це виключна і єдина якість адвоката, без якої всі решта будуть зайвими", - вважав Р. Гарріс[6].І дійсно, кожну правову ситуацію слід перевірити з погляду здорового глузду та відповідності забезпечення верховенства права. І першим, хто має це зробити, є адвокат.

Одне з головних завдань адвоката - представництво інтересів громадян. У цивільному процесі адвокат виступає в інтересах своїх клієнтів як представник. Україна наближається до романо-німецької правової сім'ї, тобто належить до країни "писаного права". Отже, юридичний висновок, який не має основи у законі, є неспроможним. Утім такий підхід є далеким від реальності. Змішувати право і закон та бачити у законі виключне джерело права було б помилкою. Тим паче що Конституція України визнає верховенство права, тобто засади справедливості, добросовісності та розумності (які закріплено також і в нових Сімейному та Цивільному кодексах). У межах романо-німецької правової сім'ї є істотні відмінності між системами права різних країн. Це також слід мати на увазі та не сприймати ті чи інші норми права різних країн як якийсь непорушний постулат. Наприклад, "доктрина і практика Франції відносить цивільне процесуальне право до сфери приватного права",[7]. В такій позиції є певна відмінність з положеннями німецького права та деяких інших країн[8].

І адвокат має усвідомлювати, що хоча "правотворча роль законодавця велика, саме по собі право - це щось більше, ніж лише закон"[9]. Право не розчинене у владі законодавця; "право має створюватись спільними зусиллями всіх юристів, усіх тих, хто бере участь у здійсненні правосуддя". Вважаю справедливим твердження, що "право охоплює поряд із законом інші важливі джерела, навіть якщо цей факт до певної міри затушований юридичною практикою" адвокат має бути провідником цих ідей у своїй повсякденній практиці. Проте для цього належить подолати інерцію радянського погляду на право і закон та утверджувати європейські стандарти правозахисної діяльності адвокатів.

Залагодження спорів через суд

Громадяни залежно від різних життєвих обставин змушені звертатись до суду в цивільних справах як позивачі або бути відповідачами. Ведення таких справ здійснюється або безпосередньо особою, яка звертається до суду, або через представника (знайомого, родича, адвоката, спеціаліста права). Порядок вирішення справ у судах визначено процесуальними кодексами: Цивільним процесуальним кодексом У країни (ЦПКУ), Кримінально-процесуальним кодексом України (КПКУ), Господарським процесуальним кодексом України (ГПКУ), Кодексом адміністративного судочинства України (КАСУ). Справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що витікають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, вирішуються відповідно до ЦПКУ. Ці справи заведено називати цивільними. Розмежування юрисдикції між процесуальними кодексами (за винятком кримінальних справ) залишається слабким місцем української правової системи.

Вважається, що найкращий засіб забезпечити в народі довіру до правосуддя полягає у дотриманні процесуальних норм.

Для успішного ведення справ потрібно мати певні професійні навички та знання законів, тобто знати ремесло. Навіть особа, яка має вищу юридичну освіту, може виявитись неготовою до участі у цивільному процесі. Тому покладатись лише на свої сили, не маючи певного рівня підготовки, - означає легковажити результатами судової справи. У цивільних справах користь від адвокатів ще більш відчутна, ніж у кримінальних. "Все цивільне право засновано не на абсолютній, а на відносній юридичній істині. Можна мати право на спадщину і не знати про нього, не вміти його довести у зв'язку з незнанням позитивного права; можна не мати жодного права на майно - і стати його законним володільцем, якщо справжній власник пропустив десятирічний строк на подання скарги. Тут боротьба йде між адвокатами двох сторін, із яких кожна претендує на спірне право"[1]. Так писали в XIX столітті. Відтоді цивільні відносини лише ускладнились, а відтак ці слова залишаються актуальними до сьогодні. Далеко не завжди людина спроможна сплатити адвокатські послуги. З другого боку, навіть підготувати позовну заяву без спеціаліста непросто. Тому людина, яка змушена йти до суду, шукає знайомих, які б її проконсультували, допомогли, або звертається до адвокатів чи до юридичної фірми за допомогою.

"В умовах гострого конфлікту той, кому безпосередньо загрожують несприятливі наслідки (майнові збитки, втрата репутації, кримінальне покарання), психологічно вельми вразливий. Особливий емоційний стан у судовому процесі, як правило, знижує здатність аргументувати свою позицію та спростовувати доводи суперника. Безпорадність посилюється через відсутність юридичних знань і досвіду. В результаті навіть вольова, й інтелектуально розвинута людина виявляється нездатною переконливо виступати у суді".

Понад те, як засвідчує практика, самі адвокати з психологічних причин гірше захищають себе і відстоюють свої інтереси, ніж інтереси своїх довірителів. Незначний досвід, набутий автором під час захисту інтересів суддів, засвідчує, що і судді, захищаючи власні інтереси, розгублюються та припускаються невимушених помилок через емоційний стан у таких цілком не типових для них ситуаціях.

Пригадується епізод з одним із суддів, якого звинувачували в особливо тяжкому злочині. Попри тривалі розмови з адвокатом про те, як вести себе в судовому засіданні під час допиту свідків, підзахисний припустив таку помилку, яку аж ніяк не можна було чекати від нього. У судовому засіданні вели допит свідка, єдиного очевидця інкримінованого діяння. Показуючи на підсудного (на час процесу він залишався суддею і навіть розглядав кримінальні та цивільні справи), запитали: "Чи знаєте ви цю людину?" Свідок подивився на нього і заявив: "Цю людину я бачу вперше в житті". У стані суддів збентеження та повна розгубленість. По суті це був ключовий момент усієї справи. Адже слідство не проводило ні впізнання, ні очної ставки. І тоді підсудний, якого адвокат тримав буквально за руку, вскакує і заявляє: "А пам'ятаєте, ми колись зустрічались в одній компанії в гостях? Ви ще грали там на баяні". Ця ескапада підсудного згубила всю справу. Свідок, який дійсно не пам'ятав його і був щирим, після слів підсудного розгубився.

Судді та прокурор почали ставити навідні запитання на кшталт того, чи схожий був підзахисний на ту людину, яку він бачив на місці злочину. І попри протести адвоката проти навідних запитань свідок, який опинився у двозначному стані після такої заяви, бажаючи тільки одного, щоб допит якнайскоріше закінчився, погодився з прокурором, що "трохи схожий".