Розділ «2. Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України»

ЗМІ;

– забезпечення верховенства права, яке гарантуватиметься незалежною судовою системою та правом на чесний суд;

– забезпечення належної боротьби з корупцією;

– здійснення реформи сектору безпеки та правоохоронних органів (в тому числі міліції).

Другий саміт Східного партнерства 29-30 вересня 2011 р. у м. Варшаві також не надав партнерам європейську перспективу. Водночас зробив наголос на тому, що забезпечення поваги до прав і свобод людини у країнах безпосереднього сусідства є визначальною складовою їхнього посування шляхом інтеграції.

На заміну Плану дій Україна-ЄС відповідно до домовленостей Паризького саміту було вироблено Порядок денний асоціації (ПДА) – новий практичний інструмент відносин Україна-ЄС, що набув чинності 24 листопада 2009 р. шляхом процедури взаємного обміну нотами. ПДА принципово відрізняється від Плану дій Україна-ЄС, що втратив чинність у березні 2009 р. Практична реалізація Порядку денного асоціації мала забезпечити перехід від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції. Документ став конкретним орієнтиром для проведення реформ в Україні у процесі підготовки імплементації Угоди про асоціацію.

На відміну від Плану дій Україна-ЄС, який українська сторона здебільшого виконувала самотужки, ефективна реалізація спільного ПДА залежала також від глибшого залучення Євросоюзу до процесів реформування України та поглиблення інтеграційних процесів між Україною та ЄС. ПДА започаткував механізм асоціативних відносин, який передбачав комплексне поглиблення діалогу з усіх сфер співробітництва, а також якнайширше залучення сторони ЄС до процесу наближення України до ЄС, у першу чергу в законодавчій сфері.

ПДА став гнучким інструментом, що оновлювався на щорічній основі відповідно до потреб сторін та обставин. Для забезпечення процесу моніторингу та щорічного перегляду документа був створений механізм Спільного комітету старших посадових осіб (Комітет ПДА), перше засідання якого у форматі відеоконферен- цій відбулося 26 січня 2010 р. в Києві.

З 2008 р. Україна розпочала активну підготовку до підписання Угоди про асоціацію, що мало відбутися на саміті Європейського Союзу у м. Вільнюсі 29 листопада 2013 р. Президент України видав Указ про невідкладні заходи щодо євроінтеграції № 127/2013 від 12 березня 2013 р., увівши у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 березня 2013 р. „Про невідкладні заходи щодо європейської інтеграції України”, який було розміщено на сайті глави держави 13 березня. Указ набирав чинності з дня його опублікування. Згідно з документом, уряду було доручено забезпечити щомісячне інформування Європейського Союзу про заходи, вжиті Україною для забезпечення підписання Угоди про асоціацію, та віднайти механізм залучення допомоги від Брюсселя, необхідної для забезпечення імплементації Угоди.

При цьому Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити супроводження у Верховній Раді проекту закону про ратифікацію Угоди між Україною та ЄЄ про внесення змін до угоди про спрощення оформлення віз (N0015). Також МЗС доручено підготувати та внести до 20 березня 2013 р. в установленому порядку пропозиції щодо можливих форм участі України в тренувальній місії ЄС у Малі. Водночас Міністерству юстиції України доручено вжити заходів із забезпечення належного виконання в Україні рішень Європейського суду з прав людини, впровадження рекомендацій Ради Європи щодо умов відбування покарання засудженими, надання їм медичної допомоги.

21 лютого 2013 р. у Верховній Раді України провладні фракції та опозиція на двох засіданнях Комітету з питань європейської інтеграції узгодили текст заяви Верховної Ради України „Про реалізацію євроінтеграційних прагнень України та про укладення угоди про асоціацію між Україною та ЄС”. Під текстом Заяви поставили свої підписи голови фракцій. Однак, з тексту було вилучено конкретні зобов'язання української влади, зокрема про закони, що треба ухвалити, про більшість реформ, які слід провести. Це означало, що політична влада України схилялася до авторитарного режиму і розвитку країни за сценарієм стагнації в російських об'єднаннях.

Реакція європейців на таке була однозначно негативною[1]. Однак, не зважаючи на позицію влади, Євросоюз прийняв рішення про надання Україні макроекономічної допомоги. Нагадаємо, що загальна сума макрофінансової допомоги, яку Євросоюз готовий був надати Україні, становила 11,175 млрд. євро.

28-29 листопада 2013 р. у Вільнюсі відбувся Третій саміт Східного партнерства, у якому взяли участь глави держав/урядів 28 держав-членів ЄС та 5 країн-учасниць ініціативи Східне партнерство, зокрема і делегація України. Метою Саміту було надання поштовху подальшому розвитку ініціативи Східне партнерство, яка покликана сприяти політичній асоціації та економічній інтеграції країн- партнерів з СС, а також підписання низки двосторонніх документів.

У Вільнюсі тодішній президент В. Янукович зірвав підписання Угоди про асоціацію України – ЄС[2].

Україна вибухнула Європейським Майданом! В. Янукович, віддаючи злочинні накази, намагався дубинками розігнати спочатку студентів, потім громадян, які вийшли на площі і вулиці. Військові підрозділи керівника держави відкрили вогонь. Пролилася кров. Президент з оточенням втік з країни, й досі переховується в Росії. Владу перейняла Верховна Рада України. Одразу взялася за справу. Скасувала 9 із 12 законів, що обмежували громадянські свободи і що були прийняті президентською партією регіонів 16 січня 2013 р., яка превалювала у парламенті: обмеження на страйки, демонстрації тощо.

Євромайдан України підтримали громадяни усього світу. Люди виходили на головні площі міст із прапорами й гучномовцями. У більш як 50 містах світу пройшли мітинги, акції солідарності з Євромайданом і вшанування загиблих під час сутичок у Києві. Участь в акціях брали українці діаспори, туристи та громадяни різних країн.

Литва закликала ЄС застосувати санкції проти української влади. Європейці погрожують Януковичу Гаазьким трибуналом. Політична асамблея Європейської народної партії (ЄНИ) – найпотужніша політична сила в Європі поклала відповідальність за подальший розвиток подій в Україні особисто на президента. На переконання ЄНП, такі дії – нелюдське поводження з власним народом – мають розглядатися як злочинні, як порушення фундаментальних прав, що своєю чергою повинно мати суттєві міжнародні наслідки. Щодо того, як шукати шляхів виходу з кризи, то потрібно передусім скасувати антидемократичні закони від 16 січня (обмеження на страйки, демонстрації тощо), тому що ці закони суперечать зобов'язанням України перед Радою Європи, перед ОБСЄ та перед Організацією Об'єднаних Націй. Окрім того, у резолюції партії також міститься заклик до звільнення всіх політичних в'язнів і повної їхньої реабілітації. При цьому зазначено, що звільнити мають не лише тих, хто брав участь у маніфестаціях, починаючи з 21 листопада, але й Юлію Тимошенко, яка перебувала в ув'язненні. Екс-президент Литви Валдае Адамкус вимагав від ЄС активніше підтримати демократію в Україні (28.01.1914 р.), у той же час підкреслював, що Росія не відмовиться від своїх імперських цілей і від України вона просто так не відмовиться[3], що й підтвердили наступні події.

Даючі оцінку подіям в Україні 2013 – початку 2014 pp. зазначимо, що стрижневим питанням і причиною Євромайдану стало прагнення українців на гідне життя, заможність, освіченість, власну культуру і людські цінності. А що мали громадяни України до Майдану? Бандитизм, корупцію, зневірення, непокарану злочинність, зубожіння... Саме європейський курс розвитку міг гарантувати демократію і очищення передової, розвиненої й талановитої українській цивілізації, засадам якої євразійський менталітет і життєві критерії є неприйнятними і непритаманними, привнесеними ззовні і насаджені спочатку російською, а пізніше радянською імперією, на чолі якої були хани, царі, імператори й імператриці, які сьогодні назвалися президентами.

Однак, проросійські сили, олігархічні клани, пов'язані з Московією, та й сама російська влада вбачали в євроінтеграції України геополітичну втрату Української держави, місткого ринку збуту власної продукції, втрату дивідендів від транзитних можливостей, втрату врешті українських родючих земель і українського трудолюбивого населення – трудових ресурсів, демографічну втрату. Сьогодні московський кремль розглядає боротьбу за Україну боротьбою за свої володіння, за частину імперії, на яку, за його переконанням, спробували посягнути Європа і США. Так, без України Росія НЕ відбудеться, і це добре розуміють в Кремлі. На жаль, іншого варіанту Москва не розробила, окрім розпочати війну проти демократичних паростків української землі. Спочатку захопила Крим, тепер намагається загарбати східні землі України. Однак, російські політики при цьому не врахували, що Україна на відміну від Росії, вже 25 років живе в умовах гідності, демократії, свободи, рівності, братерства, співробітництва, тобто в європейських цінностях. На цих дріжджах піднялося нове покоління українських громадян. Так, ми визнаємо, що не все змогли подолати і розбудувати, однак, це – наша справа і ніхто не має права зазіхати на наш суверенітет і недоторканність!

У ці непрості часи агресії і війни левова частка роботи за зміцнення демократії лягла на українську дипломатію, яка взяла на себе відповідальність за посування України європейським шляхом. Укладення Угоди про асоціацію України – ЄС (УА) стало наріжним каменем дипломатичної роботи.