Розділ «2. Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України»

Відповідно до ст. 90 Угоди про Партнерство та Співробітництво 26-28 березня 2014 р. у м. Києві відбулось Двадцять перше засідання Комітету з парламентського співробітництва між Україною та ЄС. Комітет з парламентського співробітництва, обговоривши стан відносин між Україною та ЄС після Третього Саміту Східного Партнерства (28-29 листопада 2013 р., Вільнюс) та подальші події, що мали місце, ухвалив Заключну Заяву та Рекомендації[4]. Угода про асоціацію України – ЄС синхронно ратифікована парламентами України та ЄС 16 вересня 2014 р.

З огляду на воєнні дії проти України, 15 січня 2015 р. Європейський парламент затвердив Резолюцію щодо України. Документ виявився вельми безкомпромісним та жорстко засуджує агресивні дії Росії проти України. В ньому ЄП звертається до Ради ЄС з пропозицією не лише зберегти, а й посилити санкції проти Росії, а до країн-членів – щодо надання Україні летальної зброї. Документ містить також низку інших, надзвичайно важливих тез.

І хоча рішення Європейського парламенту щодо цих питань не є юридично зобов'язуючим, воно стало вагомим елементом тиску на інші структури влади Євросоюзу, адже ЄП є єдиним органом ЄС, що обирається на прямих виборах і, таким чином, юридично репрезентує волю більш ніж 500 млн жителів країн ЄС[5].

Євросоюз є найпотужнішим джерелом фінансування України. З 1991 р. ЄС надав Україні фінансову допомогу в розмірі близько двох млрд. євро. Зазначена сума була розподілена на підтримку приватного сектору та сприяння економічному розвитку, розвиток транспортної, енергетичної інфраструктури та комунікацій, підвищення безпеки атомної енергетики, в т.ч. заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. ЄС фінансував індикативну програму TACIS з ядерної безпеки, розраховану на 2004-2006 pp. (117 млн євро), програму Сусідство у сфері прикордонного співробітництва, а також програму Східне партнерство. Водночас інвестування в українську економіку залишається на низькому рівні, і тенденція зменшення його обсягів зберігається.

Протягом останніх років постійно зростали обсяги торгово- економічного співробітництва з ЄС, що може свідчити про сталу тенденцію. Якщо український експорт до країн європростору у 2002 р. становив 19,9 %, а імпорт – 23,6 %, то у 2006 р. експорт до всіх країн Європи складав 32,9% всього обсягу (до СНД – 33%), а імпорт – 37,3% (СНД – 44,8%). Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалася незначною – менше як половина відсотка (0,42%). Зовнішньоторговельні операції проводилися у 2013 р. з партнерами із 209 країн світу. Обсяг експорту товарів до країн Європейського Союзу – 27,1%, Азії

– 25,7%, Африки – 6,6%, Америки – 3,9%, Австралії і Океанії

– 0,1%, СНД – 35,9%. Імпорт з країн ЄС – 35%, СНД – 34%, Азії – 21,2%, Америки – 6,3%, Африки – 1,1%, Австралії і Океанії – 0,1%[6]. Найсуттєвіші експортні поставки здійснювались до Польщі – 3,9% та Італії -4,2%. За імпортом превалювали Німеччина (9,2%) і Польща (5,2%).

Водночас торговельні відносини України з Євросоюзом наштовхуються на низку перепон конкурентного характеру. Зберігається негативна тенденція переваги імпорту над експортом. Товарна структура торгівлі ЄС з Україною в цілому відповідає структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки, а імпортувала машини і технологічне устаткування, промислові товари і харчові продукти. Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів не приваблює розвинуті європейські країни, а це відбивається на українському експорті. До того ж негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС та України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів. Щороку зростала частка українського експорту, яка підпадала під антидемпінгове розслідування (від 28 % у 1995 р. до 35 % у 1999 р.). Втрати України в результаті таких розслідувань становили наприкінці минулого десятиліття до 1,5 млрд. дол. Збільшенню українського експорту в ЄС перешкоджали повільні структурні зміни в національному господарстві, розвиток тіньової економіки в зовнішній торгівлі, обмежена номенклатура українських товарів тощо. Показовим прикладом політики ЄС щодо захисту внутрішнього ринку була відмова провідних країн ЄС від українського вантажного літака АН-70 (2000 р.), незважаючи на його очевидні переваги над європейським аналогом як за технічним рівнем, так і за вартістю.

В умовах розширення ЄС Україна вважає перспективним для розвитку двосторонньої співпраці використання її транзитних можливостей. Йдеться про зосередження на території країни міжнародних транспортних коридорів, можливості їх ефективного інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Територією України проходять чотири з десяти міжнародних транспортних коридорів, які входять в сітку загальноєвропейських, і два з п'яти євразійських транспортних коридорів. Україна має всі можливості для участі у вирішенні широкого спектра проблем стосовно забезпечення енергетичних потреб країн Європи, у т. ч. шляхом їх залучення до реконструкції газотранспортної системи України, у проекті Євразійського нафтотранспортного коридору, у використанні українських газосховищ, видобутку альтернативних джерел енергії тощо.

Особливе місце в співробітництві ЄС з Україною займали проекти, реалізовані за програмою TACIS[7]. Пріоритетними напрямами були визначені ядерна безпека та охорона довкілля, реорганізація енергетичного сектору, реструктуризація державних підприємств, підвищення ефективності аграрного сектора, допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури, адміністративна реформа. У межах програми в 1990-ті роки надавалися відповідні кошти у такі регіони, як Донбас, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя і Крим. Технічна допомога у 2001–2003 pp. із щорічним бюджетом понад 50 млн євро була спрямована на розвиток громадянського суспільства, освіти, на підтримку малого й середнього бізнесу, реформування енергетичного сектора, творення сучасної банківської системи і розвиток соціальної політики в Україні.

Основна увага в атомній енергетиці приділялася закриттю ЧАЕС, на що ЄС було надано 500 млн екю. Після закриття Чорнобильської АЕС ЄС прийняв рішення про надання Україні гранту в розмірі 65 млн євро для компенсації паливного дефіциту. 13 грудня 2000 р. ЄК ухвалила надання Національній енергогенеруючій компанії України „Енергоатом” кредиту на суму 585 млн дол. на добудову і введення в дію другого блоку на Хмельницькій та четвертого блоку на Рівненській атомних електростанціях (проект K2R4), що покриває близько 40 % необхідної суми (загальна вартість проекту оцінюється у 1480 млн дол.).

За Стратегію та Індикативною програмою прикордонного співробітництва TACIS на 2004-2006 pp. (листопад 2003 р.), Україна стала учасницею чотирьох програм, а саме: Україна–Польща–Білорусь. Від України в ній беруть участь Волинська, Закарпатська та Львівська області; Україна–Угорщина– Словаччина, до якої залучено Закарпатську область України; Україна–Румунія. Від України беруть участь Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська та Чернівецька області; програма транснаціонального співробітництва з територіального розвитку – КАРДС (CARDS). Залучені Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська, Львівська, Волинська, Чернівецька області. Програма охоплює центральні, адріатичні, придунайські південно-східні регіони Європи- всього 18 країн.

Перспективним напрямом співпраці є реалізація екологічних проектів. Моніторинг екологічного становища водних ресурсів Закарпаття за підтримки програми TACIS „Транскордонний моніторинг та оцінка якості води річок Уж, Латориця та Західний

Буг” розпочато 1998 р. За результатами дослідження найбільшою спільною проблемою двох басейнів (Уж+Латориця та Західний Буг) є незадовільний стан комунальних захисних споруд, більшість із яких була збудована ще у 1970-ті роки. До цього додається біогенне забруднення, джерелом якого є змив поживних речовин із сільськогосподарських угідь, висока концентрація нафтопродуктів, амонійного азоту, органічних речовин, міді.

Твіннінг (Twinning)

Задля поглиблення співробітництва між Україною та ЄС, забезпечення адаптації до стандартів ЄС, в країні запроваджено різноманітні інструменти інституціональної розбудови ЄС – Twinning, ТАІЕХ, SIGMA. З 2005 р. в Україні діє новий інструмент інституційної розбудови – Твіннінг, у рамках якого співпрацюють державні службовці аналогічних органів влади країн-членів ЄС та України, що є необхідним в умовах євроінтеграції. На відміну від інших видів технічної допомоги, проект Twinning покликаний виробляти конкретні гарантовані результати, а не лише сприяти розвиткові співробітництва в цілому.

Робочий план нараховував 31 проект Twinning (2009 р.), з них 9 проектів у сферах норм та стандартів, конкурентної політики, акредитації, космічних технологій, державного внутрішнього фінансового контролю, транспорту (2 проекти), внутрішніх справ, юстиції та свободи. У квітні – червні 2009 р. завершилась реалізація двох перших в Україні проектів Twinning: у сферах регулювання ринку електроенергетики (бенефіціар – Національна комісія регулювання електроенергетики України) та цивільної авіації (бенефіціар – Державна авіаційна адміністрація). Розпочалася реалізація наступних 5 проектів Twinning у сферах інвестиційної політики, державної служби, юстиції, регулювання ринку газу, санітарних і фітосанітарних заходів та монетарної політики тощо. 10 проектів Twinning охоплюють сфери митних справ, фінансів, енергетики, муніципальної інфраструктури, адміністративного судочинства, державної служби, статистики, зовнішнього аудиту та соціальній сфері; 6 проектів – у сферах освіти, зв'язку, акредитації, енергетики, норм та стандартів (технічне регулювання) та державних фінансів перебувають на етапі ідентифікації.

Держземагентством України проводиться робота із започаткування проекту Twinning „ Допомога у розвитку відкритого та прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні”, у рамках якого передбачається, з поміж іншого, удосконалення законодавства України у сфері земельних відносин відповідно до найкращої практики ЄС[1].

До напрямів співпраці України-ЄС слід додати участь спеціалістів у створенні глобальної системи спостереження за землею (GEOSS). Розпочато переговори щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS) і участі України в програмі „Галілео”. Для України використання національних засобів космічного спостереження (системи СІЧ) у міжнародних проектах є важливим чинником розвитку вітчизняного ракетно-космічного потенціалу. Європейське космічне агентство заінтересоване у використанні розвинутої української наземної інфраструктури для прийому та обробки потоків інформації з супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ).

ЄС підтримав Україну у вступі до СОТ. Водночас негативно сприйняв підписання Україною угоди про створення Єдиного економічного простору в межах СНД (2003 р.), переговори щодо Митного Союзу (2013 р.), вважаючи подвійну інтеграцію неможливою.