У Правобережній Україні козацьке землеволодіння було знищено на початку XVIII ст. До середини XVIII ст. селяни втратили право власності на землю. У магнатських маєтках переважали доменіальні землі. Розміри селянської надільної землі були різними: паровий наділ дорівнював 7,5-13 десятинам, поєдинковий - 2,7-7,5, піший - 1,8-0,3 десятинам. 58 % селянських господарств не мали землі. 67,3 % селянських господарств були безтягловими або одно-тягловими, 30,7 % мали по 2-3 воли і лише 2 % господарств - від 4 до 17 волів. Відробіткова рента переважала. Розміри грошової ренти визначалися за тяглом - 418 золотих. Селяни виконували повинності. Існували права баналітету (піддані молотили зерно лише у млинах феодала) та пропінації. Селяни за користування пасовищами і лісами сплачували натуральну ренту, виконували різні роботи. Селяни королівщини постачали рекрутів і обробляли їх поля. Селяни церковних маєтків утримували військові частини. Всі селяни платили державні податки.
Агрокультура сільського господарства.
Зростали площі сільськогосподарських угідь шляхом внутрішньої колонізації. До господарського обороту були залучені значні площі Наддніпрянщини і Слобожанщини, Південної України і Криму. В агротехніці поширеними і універсальними знаряддями для оранки землі залишалися дерев'яні соха, рало і плуг. Переважала парова трипільна система землеробства з локально-територіальними варіантами. Із другої половини XVIII ст. із зростанням значення просапних культур (кукурудзи, картоплі, соняшнику) почався перехід до паропросапної сівозміни. У сівозміну вводили технічні культури.
У виробничій структурі сільського господарства провідною галуззю було рослинництво, яке мало зерновий характер. Упродовж XVI-ХУЛІ ст. у Східній Україні в структурі посівів переважав житньо-ячмінний напрям (зерно цих двох культур становило 65-75 %). Близько 1/10 посівних площ засівали гречкою, просом, льоном і коноплею. Пшеницю вирощували у фільварках. У Західній Україні панувала вівсяно-ячмінна структура. Картоплю і кукурудзу вирощували лише для харчування. Повільно впроваджували технічні культури, найважливішими з яких були тютюн, льон, конопля, хміль, цукровий буряк. Виробництво мало товарний характер.
Тваринництво - друга за значенням галузь сільського господарства. Наявність робочої та продуктивної худоби визначалася внутрішніми потребами господарств, розмірами орної землі та сіножатей. Важливу роль відігравали скотарство, конярство, вівчарство. Певного значення набуло свинарство, зокрема у північних районах. Царський уряд намагався перетворити Лівобережну Україну на район високоякісного вівчарства. У 1782 р. налічувалося 209 овечих заводів. Готували фахівців за кордоном. Царський уряд надавав державні землі під овечі заводи, пільгові позики.
Розвивалися допоміжні галузі: городництво, садівництво, бортництво і пасічництво, рибальство. Серед городніх культур з'явилися картопля і кукурудза, розводили кавуни і дині. Зросли площі садів, з'явилися нові сорти, почали робити щеплення дерев. У фільварках магнатів почали будувати парники та оранжереї з лимонними, персиковими, абрикосовими деревами. Селяни займалися бортництвом, у феодальних і козацьких господарствах були пасіки до 100-150 вуликів. Розвивався рибний промисел. Магнати і шляхта займалися ним самостійно або здавали в оренду рибні стави.
Почалася спеціалізація сільськогосподарського виробництва. На Лівобережжі та Слобожанщині вирощували більше озимого жита (до 50 % від посівної площі), на Півдні - ярої, а на Волині - озимої пшениці (до 30 % посівів). Чернігівський, Стародубський, Сумський полки були головними районами посівів коноплі. Чернігівський, південні полки, землі між Дністром і Прутом - тютюну. В лісостепових і лісових районах розводили переважно волів, у степових - коней. У Васильківському повіті на Київщині садили капусту, в Черкаському - цибулю і кавуни, в Полтавській губернії - часник, у Херсонській - баштанні культури.
Селянські та козацькі господарства залишалися здебільшого натурально-споживчими, оскільки для забезпечення сім'ї хлібом необхідно було мати наділ не менш ніж 1/3 волоки, тому з ринком була пов'язана переважно заможна верхівка селян: чиншові господарства, котрі мали не менше двох волів, орендарі землі у магнатів, селяни, які займалися ремеслом, торгівлею та промислами.
Розвивався ринок найманої праці. Його формували мало- і безземельні селяни. Були такі види найму, як вільний, кабальний, примусовий. Поширився примусовий найм, коли поміщики встановлювали натуральну або грошову плату своїм кріпакам-селянам за додаткові панщину та повинності. Існувало челядництво - праця у дворі феодала замість панщини без норми. Постійним явищем став кабальний найм. Селяни купували в борг у шляхти хліб, волів, корів. При цьому укладали договір і відробляли борг, працюючи на феодала.
Розвиток міст
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічний розвиток українських земель у XVI - середині XVIII ст.“ на сторінці 5. Приємного читання.
