Економічна політика держави
Спрямовувалася на зростання економічної могутності країни та посилення позицій у світовому господарстві. У 1880 р. сформовано Вищу економічну раду, що займалась створенням законопроектів і статутів. Реорганізація торговельних палат у 1896 р. розширила їх роль у розвитку промисловості й торгівлі. Був прийнятий новий торговельний статут. Держава стимулювала утворення синдикатів у промисловості.
Проблемами аграрної культури і популяризацією сільськогосподарських знань займалися загальноімперська Державна сільськогосподарська рада, провінційні сільськогосподарські камери, у Пруссії - Міністерство сільського господарства (1848), центральні сільськогосподарські союзи. Видатки на сільське господарство на початку XX ст. становили 1,7 % державного бюджету. Закон 1880 р. обмежив свавілля лихварів стосовно селян. Держава організовувала для останніх позашкільну освіту, а саме: спеціальні курси, з 1876р. - роботу мандрівних вчителів, лекції у війську, з 1850-х років XIX ст. - сільськогосподарські освітні дворічні школи, що працювали як зимові вечірні курси, де могли здобути технічні спеціальні знання випускники елементарної школи. До Першої світової війни нараховували 15 вищих, 22 середніх, 40 нижчих і 278 зимових шкіл, 71 дослідну станцію, з них 43 у 12 повітах Пруссії (27 з них належали імперському і союзним урядам, функціонували при агрономічних інститутах, що забезпечувало їх високий науковий рівень). Лише у Баварії діяло понад 1,5 тис. показових дільниць з використання добрив.
Економіка Німеччини у світовому господарстві.
За рівнем економічного розвитку Німеччина займала перше місце в Європі, друге в світі. її частка у світовому промисловому виробництві становила 16,6 %. На початку XX ст. держава виробляла продукції удвічі більше, ніж Франція.
Чинники швидкої індустріалізації Німеччини:
o Об'єднання німецьких земель забезпечило створення могутньої держави з населенням у 40,8 млн осіб. До 1913 р. у результаті демографічного вибуху населення збільшилося до 67 млн осіб.
o До 1890-х років у країні завершилась промислова революція, її запізнілий характер дав змогу в процесі індустріалізації використати передовий зарубіжний досвід, здійснити техніко-технологічне переозброєння на основі НТР і здобутків нового будівництва. Це надало переваги в конкурентній боротьбі з англійськими та американськими товарами.
o Важливу роль в економічному підйомі Німеччини наприкінці XIX ст. відіграли повернення таких районів, як Ельзас і Лотарингія, з їх величезними запасами залізних руд і виплата Францією 5 млрд фр. контрибуції, що були використані для реконструкції старих і будівництва нових підприємств. Активно розроблялися поклади калійних солей і мінеральної сировини.
o Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці та порівняно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Розвиток німецької інженерної науки випередив західноєвропейський рівень, винаходи швидко впроваджували. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.
Проте глибокі диспропорції і суперечності, зумовлені швидкими темпами розвитку монополістичного капіталізму та збереженням докапіталістичних відносин, вузькість внутрішнього ринку (зарплата робітників була меншою, ніж у Великій Британії та США), відсутність достатніх запасів сировини і зовнішніх ринків збуту продукції, колоніальних володінь (їхня територія була в 12 разів менша, ніж у Великій Британії, і в 5 разів менша, ніж у Франції), зростання фінансової могутності та нагромадження надлишкового капіталу пояснюють зовнішню експансію німецького капіталу, енергійне проникнення в інші країни і чужі колонії. Німеччина створила Паннімецький союз і розпочала підготовку до перерозподілу світу.
Економічну думку Німеччини представляють "нова" і "новітня" історичні школи, соціальний напрям у політичній економії.
Представниками нової (молодої) історичної школи в Німеччині є Г. Шмоллер, Л.Й. Брентано, А. Вагнер і К. Бюхер.
Нова історична школа виникла як опозиція й альтернатива неокласичному напряму економічної думки. Між представниками цих напрямів точилася "суперечка про методи", в ході якої обговорювалися питання щодо ролі методів індукції та дедукції, відносності економічних законів, історичного методу, аналізу позаекономічних факторів тощо. Політичні події, зокрема утворення єдиної німецької держави в 1871 р., визначили актуальність дослідження ролі держави в економіці.
Представники молодої історичної школи:
o вважали, що загальні закони економіки можуть бути відкриті на основі емпіричного дослідження, спостереження та індукції. Центром дослідження повинні бути практичні проблеми, створення "реалістичної" економічної теорії, а не розбудова теоретичних конструкцій і узагальнень;
o використовували історичний і системний методи; згідно з останнім суспільство є системою багаторівневою, складається з різних підсистем та елементів. Заперечували математичну формалізацію, якій непідвладні людська психіка та мораль;
o досліджували економічну систему з позицій "культурології" (науки про суспільство), на основі міждисциплінарного підходу. В економічних дослідженнях велике значення надавали етиці, моральним засадам, правовим нормам, їх впливу на економічні відносини;
o критикували концепцію "людини економічної", аналіз поведінки людини на основі методу робінзонад. Стверджували, що конкретні економічні явища є відображенням і матеріалізацією суспільної психології нації, її народного характеру та ментальності, вивчення яких є основою наукового підходу;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічна політика держави“ на сторінці 1. Приємного читання.
